Багато людей просто фанатіють від солодкого. І це зовсім не дивно, адже солодке змушує наші рецептори просто “танцювати” від радості. Багато людей з величезним задоволенням хочуть з’їсти щось солодке, особливо після довгої перерви в їжі, адже саме тоді цукор із шаленою швидкістю вбирається в кров і діє як своєрідний наркотик. Тому кондитери ніколи не будуть без роботи, адже будь-яка людина хоче отримувати задоволення, хоч і таке просте як цукерка чи тістечко. Прекрасним кондитером, який радував своїми виробами мешканців Закарпаття, був Йозеф Шнайдген. Яке було життя у цієї людини? Чому він вирішив стати кондитером? І чому його рецепти намагаються відтворити через 30 років після його смерті? Про це і йтиметься у статті на uzhhorod.one.
Перші роки життя майбутнього кондитера
21 вересня 1912 року в місті Топольчани народився Йозеф Шрайдген. Його батьки були справжнісінькими австрійцями. Йозеф був дванадцятою дитиною у родині Шнайдгенів, тому розраховувати на освіту він не міг. Закінчив хлопець всього 5 класів і в 1929 поїхав до сусіднього міста Нітра, де він став підмайстром цукровика Дюлі Герлея. Чотири роки юний Йозеф навчався як правильно пекти тістечка, робити морозиво і, мабуть, за цей час усвідомив, що це саме те, чим він хотів би займатися все своє життя. Після того, як Йозеф був учнем, він ще 3 роки працював помічником і після цього отримав диплом. Молода людина майже відразу переїхала до курортного міста П’єштяни.
У ті часи сестра Йозефа виходить заміж за брата ужгородського кондитера Ардапа Мішкольці. Сім’я мала невеличке кафе-магазин на вулиці Капітульній. Арпад Мішкольце, як тільки дізнався, що Йозеф має освіту кондитера, запросив його до Ужгорода, щоб той допоміг йому розвивати кондитерську. Недовго думаючи, хлопець погоджується, та, зібравши валізи, приїжджає до Ужгорода у 1937 році. На той момент він знав лише словацьку мову, а ось в Ужгороді говорили угорською, що, звичайно ж, викликало у нього низку проблем на початку. Безумовно, потрібно було вивчити нову мову, але, крім необхідності, свою роль зіграла і любов. У тому ж 1937 Йозеф Шнайдген побачив дівчину, яка вкрала в нього серце. Ім’я дівчини було Маргарита і вона була дочкою Яноша Бодайла – ужгородського кушніра. Мати Яноша була угоркою, але сам Янош був зі Сполучених Штатів Америки. Ще коли він був маленьким хлопчиком, він приїхав відвідати родину у цих краях.
На жаль, мати хлопчика померла при гостюванні, а рідні взагалі не розуміли, що робити з ним, тому вирішили залишити Яноша в родині дядька. Але хлопця дуже не любили в новій родині. Дуже показовою є ситуація, коли на річці тріснув лід і ще маленького Яноша на крижині почало відносити течією. Його родичі навіть не подумали його рятувати, а дядько махнувши рукою сказав: “Ну і чорт би з ним”. Зрозуміло, що через таке ставлення хлопець із ранніх років пішов працювати, з часом навчився обробляти шкіру і якнайшвидше поїхав від сім’ї до Ужгорода. Він завів у місті сім’ю, але завжди мріяв повернутися в США. У більш зрілому віці його бажання здійснилося. В Америку поїхав його старший син, а згодом він купив квитки всім членам родини та запросив їх переїхати до нього. Не схотіли виїжджати дві доньки Яноша, однією з яких і була та сама Маргарита. Познайомилися Маргарита та Йозеф, як не дивно, у кондитерській.
Подальше життя Шнайдгена
На жаль, закоханих роз’єднала війна. У 1938 році Ужгород переходить під владу Угорщини та Йозефу як громадянину Чехословацької республіки наказали залишити місто. Сказати, що чоловік засмутився, – це нічого не сказати, але він не зневірився і вирішив, незважаючи ні на що, повернутися в Ужгород.
Чоловік легально залишає Ужгород, але не їде до батьків, а під покровом ночі повертається назад. Зустрівшись з Маргаритою в кафе Мішкольці, вони обнялися і пообіцяли більше ніколи не розлучатися один з одним. Пара дуже швидко побралася і Йозефу дали дозвіл на життя в угорському Ужгороді (або як його тоді називали Унгварі).
На початку 1940-х років у центрі міста Йозеф відкриває свою власну кондитерську, яку він називає “Цукрова Шнайдгена”. Кондитер мав кілька помічників, а Маргарита приймала замовлення клієнтів у головному залі. У ті часи ужгородці любили маленькі, затишні кафе, де без шуму можна спокійно посидіти, випивши чашку кави з тістечком. Ця тенденція грала Шнайдгенам тільки на руку. На жаль, через рішення відкрити свою власну кондитерську Йозеф дуже образив свого родича Мішкольця, бо тепер Шнайдгени були прямими конкурентами. Образа була настільки глибокою, що родичі не спілкувалися один з одним аж до старості. Лише у 1962 році Йозеф вирішив покликати Мішкольців на Різдво, а ті, в свою чергу, не відмовилися.
Післявоєнний час
На превеликий жаль, із приходом радянської влади у підприємців відбирали їх бізнес, що, звичайно ж, не пройшло і повз Йозефа. Деякий час кондитер не міг знайти роботи, тому він випікав торти та тістечка вдома. У 1950 році Йозеф зміг знайти собі роботу, але була вона не в Ужгороді, а у Перечині. Там відкривався цех із виготовлення льодяників, а охочих на роботу не було. Йозеф тоді був дуже радий такому подарунку долі. Двадцять років Шнайдген вставав о п’ятій ранку, щоб поїхати на роботу і лише о восьмій вечора повертався. Згодом завод почав виготовляти торти та тістечка, що було вже невеликим щастям для Йозефа. Чому невеликим? Проблема в тому, що в Радянському Союзі були єдині стандарти по всій країні, тому розвиватися як кондитер було складно. Допоміг йому у розв’язанні проблеми представник споживчої спілки Анатолій Шалигін. Йому вдалося затвердити рецепти кондитера в Москві, а сам Шнайдген отримав визнання.
На пенсію кондитер вийшов у 1970 році, але продовжував пекти тістечка для сім’ї та сусідів. Ні дня Йозеф не шкодував ні про свою кондитерську, ні про те, що йому довелося працювати в Перечині. Він все життя був дуже роботящою людиною. У 1991 році Йозеф Шнайдген помер, але пам’ять про нього у місцевих ласунів залишилася назавжди.
Найсмачніші рецепти Йозефа Шнайдгена
Кулінарні секрети Шнайдгена передаються у сім’ї з покоління в покоління, але ужгородці досі з теплотою згадують смак його тістечок. А тому не дивно, що багато хто намагається повторити його рецепти. Наприкінці 2018 року до мера прийшла Галина Репарюк, засновниця кондитерського бренду Gallia sweet-shop. Вона шукала приміщення для закладу у Перечині. В той момент виникла ідея, а саме повернути Перечину тістечка Шнайдгена. Галина почала шукати тих, хто може в цьому допомогти, та таким чином познайомилася з Дердем та його дочкою Вікторією. Їй відкрився раритетний зошит із пожовклими сторінками з унікальними рецептами майстра. Тексти були угорською, так що жінці допомагали перекладати. Влітку 2019 року стартувала основна робота.
21 грудня 2019 року стало днем, коли всі охочі могли скуштувати легендарні десерти Шнайдгена в Перечині. В той день була презентація за участю правнука та сина Шнайдгена, місцевих, які пам’ятають незрівнянні десерти майстра, мера Перечина Івана Погориляка, а також рідних та близьких Галини. Багато дегустаторів відзначили, що тістечка справді схожі на ті, що робив Йозеф Шнайдген, хоч і не до кінця. Щоправда, Галина не впадає у відчай і каже, що це лише перший крок до відтворення тістечок легендарного ужгородського кондитера.