В людей, які ніколи не бували на Закарпатті, може скластися враження, що в цій області нічого, крім лісів і річок, більше немає. Більше того, навіть самі закарпатці інколи так гадають. Але це докорінно неправельне твердження. Безумовно, Закарпаття має чудову природу, але, крім цього, область нерозривно пов’язана з ранньозалізними часами. Саме тут протягом багатьох століть добувалося та оброблялося залізо. То яка ж історія у металургії Закарпатської області? Коли було створено металургійний завод? І що з ним відбувається зараз? Про це і йтиметься у статті на uzhhorod.one.
Металургія краю
З приходом кельтів на Закарпаття в останній чверті першого тисячоліття до нашої ери металурги краю швидко засвоїли дуже поширений у Європі сиродутний спосіб добування заліза. Для цього вони будували кам’яні чи глинобитні печі-горни. У печі послідовно шарами закладали руду та деревне вугілля. Сюди через глиняні трубки-сопла за допомогою ковальських мішків подавали вологе повітря. Таким методом у горнах температуру можна було довести до 1000 градусів за Цельсієм, чого було цілком достатньо для отримання заліза.
Про це якраз таки свідчать знайдені археологами виробничі майданчики із залишками горна, шматків заліза та шлаків. На схилах Новоклинівської гори, околицях Дякового, Бобового та Хижої Виноградівського району знайдено ранньозалізний металургійний центр. Такі центри із залишками виробництва, найчастіше шлаку заліза, знаходяться по всьому Закарпаттю.
Як свідчить археологічні матеріали, ковальські майстерні повністю задовольняли потреби краю та сусідів металевими виробами. Це лопати, ножиці, ножі-сікачі, серпи, коси, шила, клини, свердла, долота, широколезві сокири, зброя, кінське спорядження та чекани, а також інструменти для ковалів-сусідів.
Тож металургія відіграла революційну роль у виробничій сфері особливо Закарпаття. Ця сфера надалі поступово виділялася у самостійну галузь виробництва, а метал ставав каталізатором життя.
Після татарської навали в 1242 році в краї починається відродження торгівлі та ремесел. Хоча воно було повільним і дуже тривалим. Незважаючи на те, що в умовах кризи феодалізму та раннього зародження капіталістичних відносин серед галузей економіки, де відбувалися значні зміни, слід назвати поширену на Закарпатті залізоробну промисловість. Якщо в період феодалізму видобуток і металообробка носили примітивний характер, то вже до кінця XVIII у першій половині ХІХ століття удосконалювалася розробка продуктивних процесів, будувалися нові печі, впроваджувалися нові види молотів, водяні колеса, нові форми для виливки залізних предметів, нові інструменти обробки різного виду металів.
Створення металургійного заводу
Отже, як можна було зрозуміти, залізо відігравало величезну роль у житті закарпатців того часу. Але коли ж і де було збудовано металургійний завод?
Закарпатський металургійний завод збудували у Кобиляцькій Поляні. Це селище міського типу відоме з 1406 року. Назва походить від гори Кобили, де селище і розташоване. Тут державна віденська казначейська придворна скарбниця у 1780 році створила металургійний та металообробний Кобилецько-Полянський завод «Інтернаціонал». Його будівництву посприяло те, що видобуток залізняку відбувався на околицях Квасової Поляни, Бедевлі, Мензула, Барлабаші та Прислопу. Завод спочатку спеціалізувався на виготовленні інвентаря для солотвинських солекопінь та підприємств лісообробної промисловості. Крім того, на заводі виготовляли лопати, мотики, серпи, коси, пили, сокири, цвяхи, якорі, ланцюги. У 1776 році було введено в дію високу домну з продуктивністю 1540 кілограмів сталі. На початку ХІХ століття щорічно завод виробляв близько 300 тонн заліза. Наприкінці ХІХ століття на заводі відбувається удосконалення обробки заліза, що в свою чергу розширює виробництво. Після цього вже у 1875 році було виплавлено 8000 тонн заліза та 4173 тонни чавуну. Вартість продукції на цей час становила 175 060 форинтів. Вироби заводу у 1873 році експонувалися на світовій виставці у Відні, де здобули величезну славу місцевих підприємців і у свою чергу завод був нагороджений медаллю.
Подальша історія заводу
На початку 1870-х років на підприємстві працювало 114 постійних та 30 сезонних робітників. З 1903 року завод перебував у приватній власності віденського підприємця І. Братмана.
У березні 1945 року завод був націоналізований і йому повернули його початкову назву, а саме “Інтернаціонал”. З 1964 року місцева промисловість поступово еволюціонувала, тому металургійний завод почав працювати як найкращі заводи радянської епохи. У радянські часи металообробний завод розширився і в 1964 році його перетворили на арматурний завод, продукція якого йшла в найвіддаленіші області СРСР. Завод у цей час почав отримувати від держави значну допомогу обладнанням та, звичайно ж, фінансами. На завод приходили інженери, кваліфіковані робітники та техніки. Річний план виконувався на 116,5%. Використання технологічних процесів дало заводу 288 тисяч рублів річної економії. З 1964 року завод отримав нову назву, яка відома багатьом і сьогодні, а саме “Закарпатський металургійний завод”. З цього часу підприємство спеціалізується на випуску кранів для нафтових та газових промисловостей, а також трубопровідної продукції. У цей час значно зросла кількість працівників. У 1964 році тут працювало 450 співробітників, а вже роком пізніше 600 осіб. Максимальної кількості людей було досягнуто у 1980 році. Тоді на заводі одночасно працювало 1100 людей. У 1967 році завод розпочав виготовлення арматури та кольорових сплавів. Продукція підприємства експортувалася до 30 країн світу. На замовлення Угорщини завод виготовив значну партію винних пресів.
Завод у XXI столітті
На жаль, завод було закрито ще у 2010 році. Чому так сталося? Насправді, проблема почалася набагато раніше. На жаль, завод не зміг як слід пережити кризу та розпад Союзу Радянських Соціалістичних Республік. І можливо все було б інакше, якби у 1996 році трагічно не помер директор заводу Петро Павлюк, який очолював підприємство з 1986 по 1995 роки. З цієї миті справи заводу з кожним роком ставали ще гірше. Звичайно ж, місце не залишалося довго порожнім і на зміну прийшов І. Нікітенко у 2004 році, але з важкою економічною ситуацією заводу впоратися він не міг. Та й надто довгий час завод перебував у державній власності. В 2010 році його ліквідували у зв’язку з банкрутством. Закарпатський металургійний завод передали у приватну власність та пограбували, будівлі заводу перетворилися на руїни, з ливарного цеху винесли все обладнання, а вцілілу частину будівлі перетворили на приватні пилорами. Після того, як завод було ліквідовано та передано до приватної власності, громада Кобилецької Поляни неодноразово намагалася повернути завод у комунальну власність, але безуспішно. Так і закінчилося 240-річна історія металургійного заводу. Чи можливо, що колись він буде відновлений? Ніхто не знає, хоча багато хто неодноразово намагався. Але в будь-якому випадку зараз завод є звичайною занедбаною будівлею і не більше.