Заводи є основою здорової економіки. Будь-який завод виробляє продукцію, а вона, в свою чергу, необхідна для забезпечення потреб народу та продажу її іншим країнам. При цьому однаково важливі як заводи, що виробляють цивільну продукцію, так і ті, що призначені для держави. Один з заводів, який можна назвати головним на Закарпатті, – це Мукачівський верстатобудівний завод. Яка історія цього місця? Що завод зміг пережити за ці роки? І що з ним відбувається у ХХІ столітті? Про це і йтиметься мова у статті на uzhhorod.one.
Місце для будівництва заводу
Отже, завод розташований в селі Кольчино. Територія сучасного села була заселена людьми ще у I тисячолітті до нашої ери. Археологічні знахідки свідчать, що тодішні мешканці займалися виробленням кераміки. Дослідницькі експедиції Ужгородського державного університету у 1971 році виявили вали, наземні житла та господарські споруди. На території городища в різний час знайдено два бронзові скарби та поодинокі експонати загальною кількістю дев’ять екземплярів. Скарби датуються часом пізньої бронзи та раннього заліза. Більше того, ще в 1874 році біля залізоливарного заводу знайшли римські монети імператора Траяна.
Перша згадка про село Кольчино у писемних джерелах відноситься до 1263 року. Назва села походить від угорського слова “kolcson”, що означає “запозичено”.
Перші роки Мукачівського заводу
Мукачівський верстатобудівний завод був збудований у 1672 році. На той момент він розташовувався на території сіл Фрідешове та Шелестове, які згодом були об’єднані в село Кольчино. Завод був побудований трансільванським князем Ракоці як ливарний. На території Закарпаття це був перший завод. Завод займався виробництвом художнього лиття, наприклад, чавунного декору для печі, шахових фігурок, ваз з карбуванням античного стилю тощо. Також завод виробляв листове, пруткове та шинне залізо, з якого робилися мотики, лопати, цвяхи, ланцюги, скоби, леміхи до плугів, коси, серпи та інші практичні речі. Завод розташовувався біля родовища заліза, тому вироблялося все у великій кількості.
У 1728 році всі навколишні землі, включаючи сам завод, перейшли у спадок графу Ф. Шенборну, і з того часу історія цих земель дуже тісно пов’язана з цією сім’єю. У роки занепаду Угорщини, куди входило на той момент Закарпаття, завод у період з 1738 по 1743 роки не працював. Все це через холеру, адже люди вмирали в такій кількості, що в деяких селах не залишилося живих. У 1743 році завод почав свою роботу, але обладнання вже дуже застаріло. Лише у 1757 році уряд вирішив, що час щось із цим робити, і на підприємство було запрошено кваліфікованих металургів з Чехії та Угорщини. Почалася поступова реорганізація заводу, яка закінчилася через три роки. У 1782 році була побудована перша доменна піч, а в 1829 – друга. У 1794 році на заводі, крім заліза, почали обробляти чавун. Буквально за рік завдяки чавунному литтю вдалося виготовити 106 елементів для плугів, 108 полиць, 557 лопатей, 550 тисяч цвяхів, а також чимало дрібніших деталей та елементів. З великою швидкістю зростав асортимент заводу. Наприкінці XVIII століття підприємство виробляло понад 30 найменувань виробів із заліза – пічки, пути, соломорізки, пили, плити, млини для переробки картоплі, котли, пути та багато інших товарів. На заводі в цей час було налагоджено виробництво карет, меблів, візків. Про високий рівень та популярність виробів підприємства свідчило, що їх реалізовували не лише для місцевих мешканців, а й на ринках Трансільванії, Буковини, Галичини, Угорщини, Польщі та багатьох інших європейських країн.
У 1834 році на підприємство запрошено скульптора-формувальника В. Віллашшек для створення виробів художнього лиття. Серед його найвідоміших робіт є такі роботи як: Варвікська ваза (1840), свічник з амуром (1836), декор чавунної пічки (1844), декоративна тарілка (1836), свічник у вигляді жіночої фігури (1840). Ф. Шенборн у Відні найняв ще одного скульптора, причому за власні кошти, А. Шоссела. Вироби цього майстра мали ознаки історизму та класицизму, проте моделі Віллашека ще дуже довго залишалися у виробництві. Перед початком Першої світової війни підприємство отримало військові замовлення, що дозволило йому в рази розширитися. У 1928 році завод викупила акціонерна фірма “Латориця”, яка переобладнала його згідно з тодішнім технічним рівнем металообробки.
Закінчення Другого світової та радянський період
Після того, як у грудні 1944 року Народна Рада Закарпатської України видала Декрет про ліквідацію прав Чехословацької та Угорської держав на території Радянського Закарпаття, підприємство отримало ім’я Сергія Мироновича Кірова, і розпочало освоєння та виробництво верстатів. Першою сходинкою для майбутніх верстатобудівників став обдирно-шліфувальний підвісний верстат, а потім в чергу встали обдирні та точильно-шліфувальні верстати.
З 1954 року верстати почали експортувати до більш ніж 50 країн світу. В історії Мукачівського заводу 1964 рік був ознаменований випуском станків з алмазними колами для заточування металорізального інструменту високої точності. У співдружності з конструкторськими бюро НДІ міст Одеси, Гомеля, Києва на підприємстві згодом було освоєно випуск спеціальних верстатів для заточування деталей та інструментів.
У 1980 році підприємство мало відповідальну місію, а саме розпочати випуск принципово нової продукції, яку ще не виробляли на просторах СРСР. Це були промислові пневматичні та електромеханічні верстати. Виготовляючи промислову продукцію, на заводі не оминули так звані товари народного споживання, виготовлення спеціального обладнання та деталей на індивідуальне замовлення.
Завод після здобуття незалежності
Після розвалу СРСР було проведено приватизацію підприємства та перехід форми власності з державної на колективну та створення Відкритого Акціонерного Товариства “Мукачівський верстатобудівний завод”. Машинобудування України у ХХІ столітті займає одну з ключових позицій в економічному секторі країни. На підприємстві налагоджено випуск простих зварних металевих конструкцій, сонячних батарей, спеціальних верстатів різного роду, бетонозмішувачів, дробарок, культиваторів, пресів для виготовлення вина, коренерізок для приготування корму для худоби та це далеко не повний список всього того, що виготовляє завод. Завод має договори на продаж продукції з Польщею, Угорщиною, Чехією, Литвою та Латвією. Загалом і в цілому завод розвивається з шаленою швидкістю і, мабуть, не збирається зменшувати темпи, що не може не тішити самих закарпатців, яким завод дає чимало робочих місць.
Раз в декілька років ветерани Мукачівського верстатобудівного заводу збираються разом недалеко від минулого місця роботи. Власник цього заводу Андрій Яловий розказує та показує саме підприємство та сучасне виробництво, розповідає їм про виробничі успіхи колективу та про перспективи.
Цими заходами власники намагаються привернути увагу до самого заводу, адже він важливий не тільки для Закарпатської області, а й для всієї економіки України.