Жителі похилого віку Нового району Ужгорода, який розташований поміж трьома вулицями, – Капушанською, М. Грушевського та В. Погорєлова, досі памʼятають як скаржились на неприємний запах. В 30-х роках ХХ століття тут рідко можна було побачити відкриті вікна в домах та розвішену на вулиці випрану білизну. Адже з побудованого в цьому районі мʼясокомбіната, який був одночасно і повноцінною скотобійнею, доносився, мʼяко кажучи, неприємний аромат, пише сайт uzhhorod.one.
Сьогодні всі ці будівлі є занедбаними химерами. Міська влада досі не має чіткої концепції розвитку цієї індустріальної території. Інвестори не зацікавлені у відбудові підприємства. Хоча колись його називали наймодернішим у всій Чехословаччині. Як це було, розповідає prozahid.com
Скотобійні Ужгорода до Першої світової війни
Раніше не було такого поняття як мʼясокомбінат. Існували просто бійні або скотобійні, де худобу забивали та проводили первинну обробку мʼяса. В Ужгороді збереглися згадування про три основні скотобійні. Перша була розташована на вулиці О. Довженка, на місці сучасної будівлі СБУ. Друга була на перетині вулиць Собранецької та Митної. Щодо неї відомо, що хоча датування документів починається лише від 1913 року, на тому місці скотобійня працювала і раніше – ще з 1891-го. Про це у своїй праці «Прошлое Ужгорода» писав краєзнавець Петро Сова: «Когда была въ Ужгородѣ впервые построена скотобойня, пока еще не установлено. Сначала скотобойня помѣщалась возлѣ мельницы, послѣ перестройки которой перемѣщена была казной за пивоваренный заводъ на правый берегъ канала, приблизительно на то мѣсто, гдѣ нынѣ красуется импозантное зданіе государственной полицейской дирекціи. Городъ только въ 1891-92 году смогъ построить собственную скотобойню, когда ему по Собранецкой улицѣ на правомъ берегу канала удалось купить у казны подходящій участокъ размѣромъ въ 2 морга и 81 кв. саж. Постройка обошлась въ 8699.21 гульденовъ, новое зданіе, однако, скоро оказалось непригоднымъ. Оно служило только для убоя рогатаго скота».
Якщо раніше дозволялося різати свиней у подвірʼї, після закону 1908 року норми охорони здоровʼя та гігієни були змінені. Відтоді не лише велику рогату худобу, а й свиней, кіз та коней дозволялось забивати лише на скотобійні.
Враховуючи це, та той факт, що Ужгород після Першої світової війни став столицею чехословацької Підкарпатської Русі, постало питання про перенесення такого брудного та смердючого закладу далі від центру.
Довга підготовка та узгодження проєкту нової скотобійні
Побудувати нову модернізовану скотобійню запропонував урядовий комісар Ужгорода, який виконував обовʼязки мера, – Ян Грбек. Потім він не раз пожалкував про це, бо у всіх проблемах, що виникали протягом проєктування та будівництва, звинувачували саме його.
Також у новому проєкті був зацікавлений Словацький кредитний банк. Він прорахував, що буде вигідно розмістити велику скотобійню з декількома цехами, в тому числі цехом для перероблення м’яса й кісток та виготовлення консервів, на околиці міста. По-перше, це позбавить центр від неприємного запаху, що поліпшить репутацію нової столиці. По-друге, велике підприємство надасть багато робочих місць. По-третє, сировину планувалося закуповувати в Румунії, де худоба тоді коштувала значно дешевше.
У вересні 1925 року міська влада придбала 9 гектарів землі, яка належала римо-католицькій церкві, і звалась тоді попівським полем.
Проєкт замовили у фірми «Шкода», яка розробила детальний план підприємства з зовнішнім та внутрішнім облаштуванням.
Проєкт передбачав 14 будівель з цехами та 2 двоповерхові будівлі з житловими та офісними приміщеннями. Особливу увагу приділили власній електростанції та удосконаленій системі каналізації.
На початку 1926 року було відкрито тендери. Охочих взяти участь у реалізації цього проєкту було багато. 11 компаній запропонували виконати роботи «під ключ», ще 35 подали заявки на часткові роботи та продаж обладнання.
Через 4 місяці відбулось урочисте закладання першого каменю нової скотобійні, на якому був також присутній автор проєкту – фахівець заводу «Шкода» Еміл Якубек.
Про історію ще одного підприємства на Закарпатті – верстатобудівного заводу в Мукачево – читайте в статті.
Будівництво та урочисте відкриття
Після початку будівництва стало зрозуміло, що проєкт – це одне, а насправді все не так просто. Від амбіційних планів закупівлі худоби в Румунії та виробництва мʼяса на експорт відмовилися. Кількість будівель скоротили. Та все одно нова скотобійня мала стати найсучаснішою у Чехословаччині.
Весь процес забою був зосереджений в одному великому приміщенні, поділеному на окремі цехи. Спочатку худобу зважували, потім забивали, патрали, нарізали мʼясо, переміщали до холодильних камер, розрахованих на 15000 кг, звідти вже видавали мʼясникам.
Завод «Шкода» забезпечив скотобійню якісним профільним обладнанням. Була спеціальна техніка, щоб нарізати, зважувати, ошпарювати, обпалювати мʼясо, промивати внутрішні органи, нагрівати воду, охолоджувати та очищати повітря.
Основні корпуси були збудовані підприємством Koráb a Železný. Підлогу робили одразу три фірми: Radebaule, Duplex Prismat та Skloželezobeton. Місцеві інженери Л. Гамош та А. Шульц провели каналізацію та звели котельні й димохід. За слюсарні роботи відповідала також ужгородська компанія Л. Козара.
Відкриття скотобійні відбулось в кінці літа 1927 року. Вся Капушанська вулиця була ретельно підметена та вимита. Під прикрашеною новою будівлею з прапорами зібралось багато людей. В холі урочисто відкрили памʼятну мармурову дошку, перерізали червону стрічку та провели всім охочим екскурсію по цехах.
Невиправдані очікування
Вже наступного року після відкриття скотобійні в міському управлінні все частіше це нове підприємство почало зʼявлятися на порядку денному.
Кожного разу звучали все нові зауваження та скарги. Спочатку зʼясувалося, що замість запланованих 4 мільйонів було витрачено майже вдвічі більше коштів. Навіть скорочені в процесі будівництва масштаби виявилися завеликими для Ужгорода. Мешканці міста обурювалися тим, що після зведення нової бійні мʼясо подорожчало на 10%.
Потім зʼясувалося, що вода, яка йшла на виробництво зі свердловин, була з підвищеним вмістом заліза, що призвело до псування труб.
Претензії висувалися до заводу «Шкода», бо обладнання, які вони надали, відрізнялось від заявленого в проєкті, якась техніка була застаріла та була раніше у використанні.
Працівники також скаржилися на загони для тварин, які були замалі для великої худоби.
Вже через три роки на скотобійні довелось змінювати один з котлів, бо він повністю вийшов із ладу. Ще через рік буря знесла частину даху. А в 1936 році почалися проблеми з фундаментом, по якому пішли тріщини
Але щодо внутрішньої роботи скотобійні питань не було. Конвейер працював справно. За 1930 рік було забито 13173 голови великого рогатого скота й коней, а також 1131 свиню.
Та попри обіцянки тотальної модернізації, процес забою мало відрізнявся від старих методів. Тварині розбивали череп великою кувалдою точним ударом, або перерізали горло. Після цього тушу розрізали та відправляли на огляд до лікаря. Він дивився на внутрішні органи та давав висновок щодо здоровʼя тварини й допуску її мʼяса до споживача.
Будівлі, які були зведені, але не використовувалися за призначенням, декілька разів хотіли залучити до виробництва, але постійно щось ставало на заваді. Був також план відкрити на базі скотобійні завод з виробництва маргарину, та його теж не втілили у життя. Лише у 1941 році обладнали новий консервний цех. В той самий час нарешті запустили експорт до Італії та Німеччини.
У 1946 році, після приходу радянської влади, скотобійня була націоналізована. Відтоді вона стала мʼясокомбінатом. Та пропрацював він недовго. Околиця Ужгорода почала активно забудовуватися, проблема розміщення небажаного обʼєкту серед житлових будинків повернулася. Враховуючи це та низку інших проблем всередині виробництва, невдовзі мʼясокомбінат закрили.
У 2015 році почали зносити покинуті будівлі.
З усього комплексу скотобійні вціліли лише дві споруди: колишнє житло керівників підприємства та адміністративний корпус.
Про забуту професію Закарпаття бокораш читайте в статті.
Джерела: