Економічне становище на теренах Закарпатської області у XIX столітті у порівнянні з попередніми роками покращилось. Багатства регіону почали приваблювати іноземних інвесторів, тому у цей час активно з’являються нові фабрики та заводи, а уже вільні селяни об’єднуються та створюють власні маленькі підприємства. Проте залишки панщини, залежність від іншої держави, криза – все ще гальмували розвиток бізнесу у Закарпатті, але навіть у таких складних умовах наші предки намагались відкривати свої підприємства та заявляти про свій товар на весь регіон, пише сайт uzhhorod.one.
Особливості соціально-економічного розвитку Закарпаття
У 1848-1849 роках на території Закарпаття вирувала буржуазна революція під назвою «Весна народів». Селяни нарешті стали вільними, хоча поміщики не одразу відпускали кріпаків, а ще довгий час змушували працювати. Саме у цей період розпочинаються масові заворушення селян та містян. Повстання перекидались з одного села на інше, а у провінціях люди масово звільняли в’язнів, яких катували та незаконно утримували у стінах роками. Весною почались масові протести у Голятині, Торуні, Верхньому Студеному, Келечині, Пилипці та селах Мармароської жупи. Інтелігенція краю активно підтримувала повстанців. Зрештою, закарпатці досягли свого: селяни здобули бажану волю, їм дозволили долучатись до підприємницької, політичної та культурної діяльності. У цей час українці нарешті усвідомили, що вони окремий народ, який має свої права, бажання та потреби.
Ліквідація панщини стала каталізатором розвитку капіталістичних відносин на Закарпатті. Селяни розпочали розвивати власні промисли та ремесла, зріс попит на господарські вироби, а також у селах у наявності була дешева сировина. Землевласники почали вкладати кошти у перспективний бізнес селян та містян, а також у будівництво фабрик та заводів. Старі мануфактури, такі як Солотвинські копальні, перетворювали у підприємства, а до роботи залучали селян. З розвитком нової діяльності з’являлися нові класи: робітники, власники, тобто підприємці, ремісники або ж селяни, що розвивали власну справу. До прикладу, у селах Закарпаття розвивали ковальський бізнес – виготовляли металеві вироби та обробляли їх, бортництво – цілі родини розводили бджіл та продавали мед, гончарство – робили та оздоблювали посуд, ткацтво – плели та шили одяг з різноманітних тканин, а також килимарство – виготовляли килими та ліжники на продаж.
Зародження та розвиток кооперативного руху
Закарпатська інтелігенція переймалась становищем своїх громадян, тому усіма можливими способами намагалась поліпшити життя селян та міської бідноти. Представники буржуазії відкривали кооперативи, тобто так звані об’єднання людей, які разом на пайових засадах займались певним видом господарської діяльності. Кооперативний рух позитивно вплинув на розвиток фермерських угідь та промислів. Спочатку об’єднання підпорядковувались товариствам, а згодом члени кооперативів обирали керівників самостійно. Загалом, кооперація створювалась, аби об’єднати слабкі ланки та населення, підтримати їх, захистити від лихварства, що у цей період часу набуло масового поширення, допомогти їм купити землю, навчити виготовляти щось своїми руками та збувати продукцію. Для учасників кооперативів влаштовували хати-читальні та освітні курси. Учасники кооперативів обробляли землю, виготовляли посуд, займались ткацтвом, оздобленням одягу, взуття, а також вирощували продукти, які продавали навіть за межами України.
На території Закарпаття кооперативи виникли у ході акції Бгана, або її ще називають верховинською. Мукачівська експозитура намагалась об’єднати людей, аби запобігти масової еміграції до країн Європи, Канади та США. Тому українці вступали в кооперативи цілими родинами.
Зародження та розвиток домашніх промислів
Великий приріст населення, критична нестача робочих місць на підприємствах, лише локальні кооперативи, поодинокі об’єднання підприємців – стали основними причинами кризи, а також масовий еміграції закарпатців за кордон. Щоправда, були й ті мешканці, які категорично відмовлялись покидати рідну домівку, тому повинні були навчитись розвивати власний бізнес. У пошуках додаткового заробітку селяни масово розпочинають розвивати домашні промисли.
На території сіл Закарпаття, зокрема в Ізі, Білках, Рокосовому, Чорнотисові та Ільниці, з’являється кошикарство – плетіння кошиків з паперу або деревини, а також прикрас та фігур. У таких селах як Ганичі, Широкий Луг, Нанкове та Вишкове починає розвиватись килимарство. Виготовляли вироби із тканини, металів, дерева, паперу та навіть очерету. Наприклад штучні квіти, що створювали жінки у селах Берегове та Нижні Ремети, прославились в Україні та за кордоном, а на ринках у Кракові, Чернівцях, Відні та Трієсті містяни робили передзамовлення, аби точно отримати бажане оздоблення. А також мармароські килими місцевих майстрів навіть потрапили на виставку до Франції, яка проходила у місті Сен-Луї. Майстри за свій унікальний виріб були нагороджені почесними грамотами та золотою медаллю. Саме світове визнання свідчить про вправність закарпатських митців та їхню унікальну творчу майстерність.
Господарські акції, які створював уряд Австро-Угорщини
Намагався підтримувати розвиток бізнесу у регіоні й уряд Австро-Угорщини. У 1897 році влада організувала господарську акцію Бгана. Проте цей проєкт фактично не допомагав бідним селянам та містянам, а навпаки зміцнював позиції заможних землевласників на селі. Уряд хотів контролювати сільське населення Закарпаття, тому на місцях встановив свою владу, навіть у віддалені гірські райони були відправлені так звані експозитури. Експозитура – новостворений державний орган, що здійснював мету та завдання акції та контролював і доповідав окупаційній владі про всі дії населення.
Аби втілити проєкт у реальність, довелось орендувати у графа Шенборна ділянки малопридатних або взагалі непридатних земель. Саме ці поля здавали в оренду біднякам за величезну плату, хоча у документах вартість була значно меншою. Селяни масово позичали гроші, адже тривалий час мріяли отримати свою землю та працювати на себе, проте коли діло доходило до збору врожаю, люди розуміли, що дарма скористались такою «можливістю». Оренду мали сплачувати оренду лише раз на рік, проте представники експозитури зловживали своїми обов’язками та змушували селян платити двічі, а то й тричі. Отже, хоч у документах акція була успішною, але на ділі це був звичайний грабунок й так бідного населення. Оренда плата надходила частково і до графа Шенборна, тому він не слухав масових звернень селян. Згодом експозитура планувала придбати ще фермерські господарства, худобу та сільськогосподарські машини, аби теж здавати в оренду біднякам, але грошей у людей уже майже не було, тому у висновку це все купували за безцінь представники місцевого духовенства або ж куркулі.
Для Австро-Угорської імперії населення Закарпаття було дешевою робочою силою, а сам край – джерелом дешевої сировини, адже звідси тонами вивозили ліс та гірські копалини. Як і всі колонізатори, уряд Австро-Угорщини не дбав про розвиток освіти, бізнесу, культури у регіоні. Проте варто сказати дякую нашій інтелігенції, яка усіма силами підтримувала підприємницьку діяльність селян, вкладала гроші у господарські промисли та творчість і навіть у такий складний для Закарпаття час змогла прославити витвори наших майстрів на весь світ.