Для любителів “легкого пару” похід до лазні – звичне заняття, проте не всі знають про історію появи цього бізнесу у Закарпатській області. Власники бань та сучасних SPA-центрів точно знають, як туристам можна вдало відпочити, розслабити тіло та відновити здоров’я. Для когось похід до лазні це традиція, а для когось дивина і рідкість. Одні вважають бані корисними для здоров’я, а інші стверджують, що пара навпаки шкодить органам дихання. Щоправда, навіть давні римляни парились у банях декілька разів на тиждень та більше часу проводили у вологих приміщеннях, аніж на свіжому повітрі. У тодішніх лазнях, які звались термами, вирішувались важливі державні питання, велись дискусії та обговорювались найновіші книги, адже саме у таких приміщеннях розміщувались найдавніші бібліотеки. Слов’яни ж будували лазні поруч із домом, майже кожна сім’я мала свою баню. У термах готувались цілющі трави та настоянки. Наші предки вважали, що волога допомагає лікувати різноманітні хвороби, зокрема ревматизм та звичайну застуду. У лазнях жінки народжували дітей, адже вважалось, що вода допомагає пришвидшити процес та вгамувати нестерпний біль, пише сайт uzhhorod.one. Тепер ми знаємо як бані з’явились у світі та яку роль відігравали, а зараз час дізнатись про перші лазні в Ужгороді.
Історія появи перших лазень в Ужгороді
У Європі лазня відігравала найважливішу роль для римлян. Закарпаття входило до контактної прикордонної зони з імператорською провінцією Дакія. Для давніх римлян лазня була частиною житла та вважалась справжнім ритуальним приміщенням для якісного відпочинку. Сусідні народи, зокрема й етнічні групи Закарпаття, тобто кельти та даки, спостерігали за римською культурою та запозичили багато звичаїв та традицій, як-от відвідування лазні.
Закарпатські лазні майже повністю копіювали римські, проте мали декілька суттєвих відмінностей. Наприклад, у наших банях топили піч виключно березовими дровами, адже саме вони створювали потужний жар. Невипадково у нашій області часто можна знайти населені пункти, що пов’язані із цим типом дерев, наприклад: Великий Березний, Березники, Березово. Також у лазні використовували віники з березових гілок та листя, а ще настої з різноманітних трав, а саме з квасу та хмелю. Часто листя дуба, кропиви та ялівцю додавали до віників. Про прихильність ужгородців до лазні свідчить давнє прислів’я: «Лазня парить – лазня все поправить».
Перші бані з використанням мінеральних вод з’явились в Ужгороді у XVII столітті. Називали їх парними купелями, а розташовувались вони поруч із міськими джерелами цілющих мінеральних вод. Під час правління Чехословаччини на території Закарпаття масово відкривали лазні у туристичних комплексах. Активно розбудовували бані при готелях у радянський період. А от сьогодні цей бізнес масштабувався, адже на базах сучасних відпочинкових комплексів створюють нові SPA-центри, де надають різноманітні послуги, зокрема соляні ванни, масажі, обгортання, пілінги та багато іншого.
Типи сучасних лазень
Виокремлюють такі типи сучасних лазень, залежно від вологості та температур у приміщенні:
- Лазня сухоповітряна, або її ще називають баня-кам’янка, з температурою від 60 градусів до 120 градусів Цельсія та вологістю від 5 до 25%;
- парні лазні також називають сирими банями, римськими термами або турецьким хамамом з температурою повітря від 50 до 79 градусів та вологістю від 80 до 100%;
- піскова баня – завчасно розігрівають на сонці пісок, людина лягає у гарячу масу, а потім занурюється у воду. Пісок вбирає у себе піт та швидко прибирає неприємний запах;
- лазня у мішку з листям та сіном – трави роблять людську шкіру м’якою та знімають набряк з м’язів;
- водні японські лазні, які називають сенто-офурами з температурою повітря від 50 до 79 градусів та вологістю від 80 до 100%.
Справжні традиційні для закарпатців лазні
Традиційні для закарпатців лазні:
Карпатські лазні – оригінальні традиційні українські бані, створені на основі мінеральних вод з використанням настоянок із цілющих трав, листків, гілок та кори дерев.
Гуцульські лазні – контрастні гуцульські лазні добре впливають на потовиділення та відновлюють еластичність шкіри, адже вправно розм’якшують верхній шар епідермісу та з легкістю знімають ороговіле покриття. Взимку закарпатці рубали дерева у горах та на їхній основі розтоплювали ватри у своїх колибах, саме так розпалювали гуцульські бані. Така процедура краще очищувала шкіру від багатошарового бруду, ніж звичне обливання водою. Під час такої процедури гуцули пили багато води, аби очистити шкірні пори та активізувати роботу потових залоз й вивести з організму токсини, шлаки та підшкірні жири. Гуцульські лазні допомагають покращити роботу серцево-судинної та кровоносної систем. У такому виді бані використовують березові та дубові віники, аби досягти кращого ефекту відпарювання.
Мінеральні лазні – соляні ванни та чани на основі мінеральних вод – забезпечують очищення організму. Саме насичена корисними речовинами та газами вода позитивно впливає на тонус шкіри, потовиділення та розм’якшення верхнього шару епідермісу. Температура у такому чані обов’язково має досягти сорока градусів Цельсію. Витривалим прихильникам лазні рекомендують піднімати температуру до сорока п’яти градусів.
Дакійська лазня – племена даків, що жили у Карпата, використовували під час купання різне природне мінеральне каміння. Природна сила каменів усуває стрес та негативні емоції, а також направляє енергію до кожного органу.
Кельтська лазня – закарпатські знахарі за допомогою такого купелі лікували поранених солдат. Тіло військового занурювали у гарячу ванну, добре відмивали від землі, болота та крові, а після купання загортали у тканину, яку перед цим змочували у настоянках цілющих трав. Потрібно було пролежати у теплій тканині, доки вона не стане холодною, а тіло не почне мерзнути. Карпатські трави заварювали на мінеральній воді. Також часто такий розчин використовували для фіто-масажу.
Роль лазні у житті наших предків
Племена кочівників, зокрема скіфів, сарматів, готів та гунів, що мешкали на території нашої країни використовували лазні не тільки для підтримки щоденної гігієни, але і як священне місце для ритуальних обрядів. Усі свята, закріплення шлюбних зав’язків та навіть вдале полювання обмивали у бані. Перед відправленням у кращий світ померлого мили у лазні, а потім тут же проходили поминки.
Лазня була невіддільною частиною життя білих хорватів – племен давніх слов’ян, що мешкали на території Закарпаття та Прикарпаття. Наші предки у банях відзначали усі урочистості, адже саме тут вони обмивали новонародженого члена сім’ї. Деякі жінки навіть народжували у лазнях, а от молоді дівчата тут ворожили та проводили язичницькі обряди. Арабський вчений Ібн Даст у своєму щоденнику писав, що русичі дуже полюбляють паритись у лазнях, а після купелі валятись у кучугурах снігу або купатись в ополонці.
Літописці у своїх рукописах часто згадували про традиційні походи в лазню, а також розповідали, що у давніх слов’ян баня відігравала роль медичного закладу. У 1090 році руський єпископ Єфрем Переяславський спорудив першу кам’яну лазню візантійського зразка, у якій чернець Агапіт Печерський зцілював хворих за допомогою пари, вологи, березових віників, ароматичних олій, амулетів, мінералів та каміння. Хворих мили у банях мінімум двічі на місяць, а перед купанням пили цілющі настоянки.
Прихильники «легкого пару» у стінах лазні вітались між собою словами: «Як пітнієш?». Для наших предків ця фраза замінювала звичне: «Як справи?».
Відвідувати лазні рекомендують один раз на тиждень. Пам’ятайте, люди, які регулярно дбають про загартованість організму та відвідують баню, майже не хворіють!