Є тут любителі читання? А чи є серед вас жителі Ужгорода? Так-от, напевне, ви бували в різноманітних бібліотеках поруч із довгими стелажами, в яких так майстерно приховані найбільші шедеври класичної літератури, та й не тільки, і навіть, можливо, – у тій, про яку сьогодні маємо змогу бесідувати на сайті uzhhorod.one.
Із чого все почалося…
Вражаюче, але бібліотека розпочала своє існування тоді, коли у 1902 році Ужгород мав честь прийняти подарунок від “Національної ради музеїв і бібліотек”, а саме він налічував 670 книг, 674 зошити, а також 2 дубові шафи загальною сумою 2000 крон. Власне розташовувався заклад на площі Другетів, якраз-таки навпроти сучасного ректорату УжНУ, де на той час існувала угорська початкова школа.
Першим завідувачем Унгварської (Ужгородської) народної бібліотеки став Ласло Такач, а згодом – Бартакович Андор. Та й, звичайно, як годиться подібній установі, абонемент на відвідування був безкоштовним.
Уже в 1911 організація містила 790 творів і 775 томів, що сумарно коштували 2268 крон, завдячуючи Міністерству землеробства й Крайовій раді музеїв і бібліотек.
Пізніше, у 1923-1924 роках, яким передувала Перша світова війна, книги частково були там само в початковій школі, але, крім того, й у публічній – на площі Кошута. За часів, коли Закарпаття стало складовою частиною Чехословацької республіки, на цій території розпочалося активне відродження як політичне, так і культурне. Отож, після підписання президентом Томасом Масариком закону щодо створення низки бібліотек, була створена комісія, що відбулася 1 жовтня 1921 року, на якій обговорили питання відновлення міської бібліотеки в Унгварі. Адже матеріальна база для такої діяльності була доступною, оскільки від попередньої залишилося понад півтори тисячі екземплярів! Проте, цього разу бібліотека розташовувалася у підвальному приміщенні міської ратуші.
Таким чином 13 вересня 1925 ця ідея набула повністю завершеного реального вигляду. Цікавинкою, але зовсім не дивною, є те, що література була трьома мовами: чеською, угорською та руською й швидко збільшилась у кількості за допомоги меценатів, благодійників. Але й читачів налічувалось чимало, за підрахунками приблизно чотири сотні осіб.
Не відзначити таку персону як Леопольд Хамос неможливо. Він був скарбником установи й у 1927 році на значні кошти, а саме 8000 крон, закупив літератури для неї. Того ж року організації довелося перемістити все до сусідньої будівлі навпроти вулиці Фірцака, 5, через непридатність попередньої.
От у 1930 було споруджено спеціальну будівлю, що налічувала в собі 7 кімнат, та переміщено туди власне саму бібліотеку, яка до сих пір діє там. Також на суму 84 тисяч крон закупили нове досконале обладнання для комфорту читачів, які 15 вересня 1932 року змогли відвідати культурний центр міста.
Назву “Ужгородська публічна бібліотека” присвоєно аж у 1951. Як бачимо, за тривалі роки вона збереглася такою ж.
Чим “живе” бібліотека в сучасності?
Такого вигляду, який ви можете спостерігати тепер, вона набула у 2018 році, коли був проведений капітальний ремонт та оновлено переважну частину гарнітури. До того ж із 2021 бібліотека ще більш осучаснилася, впровадивши автоматизовану систему Коха, яка надалі забезпечує створення каталогів електронного формату.
Тут завжди проводять активну діяльність! Працівники роблять усе можливе для того, щоб залучити молодь до різноманітних заходів і розкриття талантів творчих особистостей, навіть тих,які не до кінця виявили власний потенціал, або ж елементарно не знають, яким чином зробити перші кроки до звідання прекрасного мистецтва.
Крім звичайної, хоч і такої чудової, взаємодії, вони, зокрема, займаються веденням соцмереж. До прикладу, Facebook є неодмінною складовою їх життєдіяльності. І ми говоримо те, безсумнівно, не дарма, адже кожну ідею, яка підлягає реалізації, постять у інтернеті. Думаємо, багато-хто міг побувати там, оскільки це, беззаперечно, центр юнацтва й класного дозвілля. А от власне сама установа розташована за адресою вулиця Волошина, 20.