Журналістика, як і будь-яка інша професія, з’явилася у відповідь на конкретні потреби суспільства. Її народження пов’язане з багатьма чинниками, включаючи потребу у поширенні інформації, контролі над владою, формуванні громадської думки та вираженні різноманітних голосів у суспільному діалозі. Розуміння історії журналістики допомагає краще оцінити її роль у формуванні сучасного світу та розвитку суспільства, пише сайт uzhhorod.one.
До прикладу, у Давньому Римі існували видання, які повідомляли про рішення Сенату та події з життя осіб того часу. Звичайно, це не була повноцінна друкована газета. Зазвичай це був один папірець, який вивішувався на табличках центральних площ. У Римі така перша газета-інформер називалася Acta diurna populi Romani.
У Середньовіччі новини все більше почали публікувати у паперових варіантах. Газети почали замінювати глашатаїв, герольдів та кур’єрів, які оповіщали лише вузьке коло людей. І дійсно, газетний формат зумів проінформувати велику кількість населення у містах. Тож у розвитку цього напрямку почали працювати майже всі уряди розвинутих на той час країн.
У 1605 році в Страсбурзі виходить друком перша газета із назвою “Повідомлення всіх видатних і пам’ятних історій”. Вона виходила виключно французькою мовою і друкувала навіть політичні новини.
Хоч журналістику й називають четвертим органом влади, але із часом самі ж уряди почали притискати акул пера у своїх країнах. Зрозумівши, що це серйозний важіль на суспільство, журналісти почали переслідувати. Ці проблеми не оминули газети Закарпатської області.
Ідейність української преси на Закарпатті
Активний розвиток періодичних видань та самої журналістики на Закарпатті проходив у дуже складних умовах. Зумовлено це, звичайно ж, подіями у XVIII-XIX століттях. Територія тоді належала то австрійцям, то угорцям. Звичайно ж, керівництво країни не дуже звертало увагу на етнічний склад таких віддалених від Відня та Пешта регіонів, як Закарпаття. На території регіону проживали русини, які намагалися відбудувати процес етнічної самоідентифікації.
Звичайно ж, у ті часи уся періодика виходила угорською чи німецькою мовами. Деякі газети за наказом вищого керівництва навіть писали матеріали про закарпатських русинів та відсутність у них чогось спільного з українцями по той бік Карпат. Через таку агресивну політику у газетах місцеві (йдеться про закарпатців) намагалися відстояти право мати окрему газету рідною мовою.
Проте таке бажання швидко було придушено впровадженням нових законів, які забороняли висловлюватися з позиції захисту русинів на Закарпатті. Проте усю історію знищити не вдалося. Навіть угорські історики деінде пишуть про те, що русини на Закарпатті жили ще до приходу Угорщини. Проте для того, аби трохи вільніше себе почувати, українська періодика на Закарпаття змушена була чекати ще кілька десятків років.
Восени 1848 року Закарпаття не оминула стороною хвиля революційних заворушень у Пешті. До речі, закарпатські русини також приєднувалися до визвольних дій проти австрійських монархів та самовільно вирушали до столиці Угорщини. Революція давала надію на вихід з підлеглого становища та право навчатися, писати й говорити рідною мовою.
Стан журналістики після революції
Ще під час революційних дій русини Закарпаття зрозуміли, що у будь-якому випадку прав на використання рідної мови вони не отримають. Про це писав Олександр Духнович після зустрічі з Лайошом Кошутом. Останній був ватажком угорської революції і його слова про слов’янську проблему дуже вразили Духновича. Кошут тоді сказав:
“Не боюсь Славян, я противо Славян пошлю Славянов”.
Олександр Духнович цим пояснює і той факт, що у підсумку українські закарпатці змушені були звернутися до російської культури. Русофільство серед русинів на Закарпатті набирає популярності. Тим більше, почали виходити й роботи Духновича російською мовою.
У 1851 році видано перше періодичне видання “Поздравление Русинов” за авторством Олександра Духновича. Було створене й товариство “Литературное заведение Пряшевское”, куди входили відомі діячі національної культури.
Але і тут на періодику та друк чекав сюрприз від інтелігенції Закарпаття, яка мала виступити гарантами підтримки цієї справи. Сталося так, що можновладці розділилися між собою. Одні вирішили підтримувати угорців, а інші росіян. Залишився і третій напрямок інтелігенції — народовецький. Та на Закарпатті він просто був непомітним.
В області зароджується щотижнева газета із назвою “Церковна газета на користь східнокатолицької церкви”. ЇЇ редагував священник мукачівської єпархії отець Іван Раковський. Всього видав 106 номерів, але у підсумку газету закрили через відсутність підтримки зі сторони влади. У 1858 році газету Раковського замінила інша під назвою “Церковний вісник для русинів Австрійської держави”. Газета виходила тричі на місяць, але критикувалася за російську мову.
Угорської преси було більше
Попри всі намагання створити не російський продукт, а русинський, не потрібно було й забувати про періодику угорською мовою. “Церковний вісник” спробували переформатувати на більш “народну” мову, але це було вже у той період, коли самі закарпатці не розуміли суті більшості русинських слів.
“Церковний вісник” навіть русини замінювали угорськими газетами «Családi Kör» («Сімейне коло»), «A Bèreg Ung megyei» («Бережанщина, Ужгородщина»), «Súrgöny» («Телеграма»). Тим більше, у всіх цих газетах дописувачами були відомі народознавці на кшталт Тиводара Легоцького.
А далі інформаційну політику взагалі очікувало ускладнення, спровоковане прийняттям нових законів (1878 рік) про обов’язкове вивчення угорської мови в народних школах. Для вчителів ввели кримінальну відповідальність за невиконання низки законів. Розпочалася повна асиміляція підкарпатських русинів.
Придушення й пробудження
Єдиною газетою, яка ставала на захист національно-культурних традицій Закарпаття, була новинка під назвою “Світ”. Це було не ідеальне видання, адже зачасто все робило під ідейністю православної церкви. Всі інші видання були або закриті, або ж призупинені (хоча такого поняття тоді, мабуть, не існувало). Крім усього цього єпископ Мукачівської єпархії Стефан Панкович, який підтримував мадяризацію Закарпаття, звинуватив газету “Світ” у розпалюванні ворожнечі й заборонив духовенству підтримувати зв’язки із цим виданням.
Вже наприкінці XIX століття на Закарпатті започатковано термін “будителі”. Так називали тих діячів, які відстоювали інтереси свого народу та відновлювали культурну ідентичність українців в регіоні. Важливу роль у становленні національної свідомості закарпатців грає газета “Наука”, яку з 1903 року редагує Августин Волошин. Саме ця газета першою друкує на своїх сторінках твори українських письменників Івана Франка та Леоніда Глібова. Крім цього, у газеті публікувалися таблички для вивчення народної мови. Августин Волошин пояснював, що це допоможе дітям тих русинів, які навчаються виключно в угорських школах.
Самого редактора критикували в угорських газетах. У країні забороняють русинські школи майже повністю. Августин Волошин у 1907 році видає додаток до газети “Село”, де майже усю інформацію пишуть закарпатською говіркою. Угорська влада йшла на усе, аби денаціоналізувати населення закарпатоукраїнців. На противагу діям Августина Волошина навіть поширювали безплатні газети, у яких публікувалися матеріали про відсутність зв’язку закарпатців з іншими українцями. Волошин визнавав, що конкурувати проти таких дій було дуже важко.
Чехословацький період для закарпатської періодики також мав негативні наслідки. Це було зумовлено тим, що інтелігенція знову ж таки не могла визначитися “за кого вона”. На території Закарпаття зароджується низка російськомовних видань, які натякали у своїх матеріалах про ідентичність росіян з українцями. Чеськомовні видання також перейняли антиукраїнську політику і виступали за русифікацію території Підкарпатської Русі. Так само й угорськомовні газети продовжували розповідати про відсутність українців на території Закарпаття.
Попри це, українська періодика також зросла у кількості. Розпочали виходити журнали та газети: “Народ”, “Наш рідний край”, “Руська нива”, “Пчілка”, “Учитель”, “Світло”, “Карпатська правда”, “Русин”, “Наша школа”, “Світло”, “Підкарпатська Русь”, “Учительський Голос”, “Неділя русина”, “Українське слово”, “Карпатська молодь” та багато інших.
Завершенням процесу формування періодики Закарпаття можна назвати момент, коли проголосили незалежність Карпатської України. Уся закарпатська преса тоді орієнтувалася не лише на українську політику,на живу народну мову.