В кінці ХІХ століття на території сучасного Ужгорода зʼявився завод порцеляни та кераміки. Попри свою дуже коротку історію (діяв завод лише 8 років), підприємство встигло заявити про себе на міжнародному ринку та конкурувати з відомими світовими виробниками посуду, пише сайт uzhhorod.one. Історію появи та шляху до успіху ужгородського заводу порцеляни та кераміки розказує uzhgorod.net.ua
Ідея та передумови створення заводу кераміки
Наприкінці ХІХ століття серед міських чиновників та підприємців активно обговорювалося питання доцільності створення в Ужгороді заводу з виробництва кераміки.
Втіленню цієї ідеї сприяло багато чинників. Адже місто мало вигідне географічне розташування та добру транспортну розвʼязку. До того ж неподалік містилось одразу декілька родовищ глини та були в наявності запаси деревини, яка використовувалась у великій кількості на процесі обпалення виробів.
Відкриттям нового заводу влада також планувала зупинити трудову еміграцію, яка в ті часи сягала великих показників в регіоні.
За 30 кілометрів від Ужгорода розташоване відоме селище Дубриничі, де було відоме каолінове родовище, яке забезпечувало сировиною великі віденські заводи кераміки. Дубриницька глина була ідеальною і зовсім не потребувала сторонніх домішок. За властивостями її часто порівнювали із китайською порцеляною. Саме видобуток глини у свій час у Дубриничах і дозволив підняти економічний рівень села.
Ще одне родовище, за 40 кілометрів від Ужгорода, було розташоване біля селища Міхаловце (Словаччина). Також існувала чинна шахта в самому Ужгороді (в районі сучасної вулиці Запорізької) та на горі Кіш Зелемир.
У 80-роках ХІХ століття будівництво заводу кераміки вже серйозно обговорювали на засіданні Промислової палати в Кошице, після чого це питання за сприянням чиновників вищого рангу дійшло до Міністерства сільського господарства, промисловості й торгівлі.
Підготовка працівників – відкриття спеціалізованої школи
Але, як виявилось, ініціатори створення керамічного заводу не врахували головного. У місті просто не було потрібних фахівців. Працювало кілька гончарів, але їхнього досвіду було недостатньо, щоб організувати виробничий процес на великому підприємстві.
Тому було прийнято рішення відкрити школу кераміки та запросити як викладачів досвідчених спеціалістів.
Міська влада орендувала приміщення навпроти нинішньої обласної лікарні ім. А. Новака на Капушанській вулиці, міністерство допомогло закупити меблі, устаткування та розхідні матеріали.
У 1883 році відкрився перший клас нової школи, де розпочали навчання 26 учнів. Умови вступу були прості. Брали хлопчиків, яким вже виповнилось 13 років та які вміли читати й писати. Також уроки проводили у вечірній школі, де вже наявні майстри могли підвищити свою кваліфікацію та поліпшити гончарні навички. Перша піч для обпалення кераміки була побудована на базі школи восени 1884 року.
Важке відкриття та жвавий старт роботи нового заводу
Гончарі навчалися, йшли роки, та питання будівництва заводу стояло на паузі. Ентузіазм чиновників згас, на порядку денному було багато наявних проблем, не було охочих занурюватись у новий масштабний проєкт. Тож у 1888 році міністерство оголошує про закриття школи. Тоді ситуацію врятував відомий ужгородський лікар Андрій Новак. Він був доволі поважною та впливовою людиною у місті, мав добрі звʼязки. Новак зміг вмовити скульптора Яноша Петрідеса та підприємця Давида Іллеша заснувати на базі школи завод порцеляни та кераміки. Біографію Андрія Новака читайте в статті.
До речі, чи знаєте ви, чим відрізняється порцеляна від кераміки? Головна відмінність – тип глини. Кераміка може бути виготовлена з різних видів глини: жовтої, червоної, білої та інших, які мають різні властивості (колір, пластичність, температура опалення). Керамічні вироби зазвичай мають пористу структуру, яка може бути менш або більш вираженою залежно від типу глини та технології виготовлення.
Порцеляна виготовляється виключно з каоліну — білої дрібнозернистої глини. Ця глина має високу вогнетривкість, що дозволяє обпалювати порцеляну при дуже високих температурах. Саме завдяки цьому порцеляна має дуже щільну, непористу структуру, яка надає їй характерної білизни та прозорості.
Повернемось до заводу, який після всіх труднощів все ж таки був відкритий. Зусилля Новака виявилися не марними. Перші ж партії посуду мали шалений успіх. Майже одразу підприємство вийшло на міжнародний ринок. Вироби з ужгородського заводу стояли на полицях магазинів у Франції та Італії. Серед продукції заводу особливу популярність мав розписаний вручну порцеляновий посуд, кахлі для печей та камінів, скульптури для саду та фонтанів, декоративні вази, теракотове та майолікове оздоблення будинків, статуетки угорських державних діячів і поетів тощо.
Згодом було побудовано ще декілька печей. Для випалювання кахлю завод використовував так звані переривчасті печі, для порцеляни – муфельні печі.
Поєднання навчання та роботи на заводі
Після успішного старту стало зрозуміло, що ідея зі школою була напрочуд вдалою. Але потрібно було підтримувати рівень та розвиватися. Тому було вирішено відновити підготовку фахівців. На цей раз зацікавлених сторін було більше, відповідно стало легше знайти фінансування на цей проєкт. Частину бюджету взяли на себе комітат та міська влада, також спонсором виступив сам завод, якому потрібні були кваліфіковані спеціалісти. Але якщо раніше передбачалося навчання протягом трьох років, а потім вихід на роботу, тепер система була змінена. Студенти були поділені на групи. В той час, коли одні навчались, інші працювали на заводі, водночас практикуючи отримані знання та відшліфовуючи техніку. Потім групи мінялися місцями.
Всіх влаштовував такий формат. Завод отримував вмотивованих робітників, студенти мали змогу заробляти гроші, не покидаючи навчання.
Нарощування обсягів виробництва та вихід на світовий ринок
Обсяги виробництва ужгородського заводу зростали з кожним роком. Були налагоджені торговельні звʼязки з Болгарією, планувалось відправлення виробів до Туреччини.
У 1893 році завод виграв конкурс на облаштування кахельними печами нової будівлі гімназії (нині – будівля хімічного факультету УжНУ).
В старих будинках Ужгорода та навколишніх селищ і сьогодні можна побачити кахельні печі, виготовлені на заводі порцеляни та кераміки. Така їх популярність була зумовлена тим, що для місцевого населення діяла велика знижка на печі з трохи бракованим кахлем. Брак був майже непомітним – десь змазаний малюнок чи нерівний візерунок. На якість та функціональність печі це ніяк не впливало, а ціна була дуже приваблива.
Окрім грубок, ужгородський завод славився порцеляновим посудом. Його можна впізнати за особливим штампом з виноградною лозою.
Сьогодні тарілка з таким штампом може коштувати на аукціоні понад 100€.
Швидко спалахнув та миттєво згас
Здавалось би, з таким феєричним стартом ужгородський завод мав посісти почесне місце серед провідних виробників посуду у Європі, але доля внесла свої корективи.
В ніч з 10 на 11 травня 1895 року на складі з дровами спалахнула пожежа. Що стало причиною, досі невідомо. За декілька хвилин полумʼя перекинулося на майстерні та цехи. До ранку пожежники боролися з вогнем, небайдужі люди з сусідніх будинків прибігли на допомогу, але зберегти нічого не вдалося. На місці успішного підприємства з великим майбутнім залишилось суцільне згарище.
Завод мав безліч прийнятих замовлень, тож правління акціонерного товариства оголосило про якнайшвидше відбудування всіх приміщень.
Але, коли порахували всі витрати та обсяг роботи, було прийняте рішення про закриття заводу. Безробітними водночас стало близько 100 осіб.
Єдине, що вдалось зберегти, це школу кераміки. Її перенесли до одного з будинків на вулиці Капушанській. Заняття проводились, але вже зовсім не в тому обсязі та не з таким завзяттям, як це було раніше.
Було декілька спроб поновити роботу заводу в Ужгороді. Влітку 1897 року навіть було створено нове акціонерне товариство заводу кераміки на чолі з місцевим підприємцем Ізідором Ґутманном. Але його діяльність обмежилась лише виробництвом цегли. Про історію гончарства на Закарпатті читайте в статті.
Джерела: