На початку ХХ століття в Ужгороді проживало приблизно 25 тисяч осіб. Торгівля завжди була важливою частиною місцевої економіки, адже близькість до провідних європейських столиць та активний розвиток підприємництва сприяв розширенню торговельних навколишніх звʼязків, пише сайт uzhhorod.one.
В Ужгороді за рік проходило 25 великих ярмарків, на яких торгували худобою. Дрібніші ж ярмарки були щотижня, базарними днями вважалися понеділок і четвер. Існували й спеціалізовані торги, де продавали свиней, а також овець та вовну. Останні відбувалися 2 рази на рік. Особливо великі ярмарки влаштовувалися на свята Павла, Григорія, Якоба, Михайла, Катерини. Крім того, у 936 році в місті налічувалося 748 торгових точок. А на початку ХХ столітті навіть зʼявився перший критий ринок, як свідчить prozahid.com
Що продавали на ярмарках
Зберігся прейскурант базарного збору, з якого судимо про найтиповіший крам. Збір залежав від площі, яку займав продавець, і становив від 40 гелерів до півтори крони за кожний квадратний метр залежно від типу товару.
Найдешевшим товаром були саджанці, корчаги, дошки, ліки, цвяхи, будівельна бляха, скло для вікон. Відносно дешевими були музичні інструменти. Трохи дорожчими – ножі та точила для них, веретена, мило, дзеркала, скляний і глиняний посуд, взуття, нитки й полотно. Стабільний попит мали гральні кості, канарки, штучні квіти, іграшки, книги, ікони. З фарб найактивніше розходилася синя. Добре продавалося вербове пруття, з якого плели кошики. Прибутковою справою була торгівля старим одягом. Порівняно дорогим товаром були привозні дині, найдорожчим – ювелірні вироби, порцеляна, сукно і готовий одяг. Із солодощів популярними були медяники, калачі, лимонад та малинова вода.
Податок з продажу продовольчих товарів встановлювався від кількості привезених мішків – по півтори-дві крони за кожний. Так торгували зерном та бобовими, крупами, горіхами. Кошиками продавали пірʼя на перини, вовну, жир, овочі, рибу, сало і мʼясо.
Ось як описував торговельний Ужгород Е. Колдуелл: «Задовго до пʼятої години, коли займалася вранішня зоря, дорогами, що вели до міста, сотні закутаних шалями селянок у довгих спідницях тягнули візки з овочами, і квітами, і стадами, бо в Ужгороді кожен день був базарним. Тротуари були заставлені картоплею і яблуками, пшеницею, вівсом, житом, пшеничним і ячмінним борошном. Ніжна зелена розсада з теплиць і парників була викладена на узбіччі. Дехто із селян мав буханці хліба, грудки масла, круги сиру, горшки з кисляком і сметаною. Все це було складено в одну велику купу позаду селян. На деяких вулицях були лотки, повні квітів або лише картоплі, але всі лотки на всіх вулицях були вщерть закладені чимось таким, що можна було б продати. Тут можна було побачити свіжу ковбасу, копчену і консервовану буженину, баранячі шинки, вирізку яловичини. Селяни, яким не вистачало лотків, розкладали свої товари на землі, на тротуарі та навіть у канаві, ніби на прилавках. На всіх вулицях четверта частина міста штовхалась і торгувалася, кричала і купувала».
Як розважали містян та гостей Ужгорода на ярмарках
Постійні ярмарки забезпечували клієнтами міські готелі. В Ужгороді було шість великих готелів. Найкращими вважалися «Коруна» на вул. Рашина та готель ім. Берчені на Корятовича, 1 (в радянські часи – готель «Київ»). Докладніше про готельно-ресторанний комплекс «Коруна» читайте в статті.
Також були «Алжбета» на Підградській, 8, «Централь» на Вербовій, 17 (нині вул. Станційна), «Три троянди» на перетині пл. Масарика і Боздоської (нині пл. Петефі та вул. Толстого), «Золтана Клайна» на Радванській, 79. Існувало ще 8 дрібних готелів – по три на Масарика і Радванській та по одному на Корятовича й Капушанській.
Про зародження готельної справи в Ужгороді читайте в статті.
Вдалі покупки обмивали у 10 корчмах (там тільки наливали, але закуски не було) та 10 ресторанах. Було ще кілька кавʼярень. Найпопулярніші з них «Ексцельсіор-бар» на Масарика, 9, «Орієнт» з садком-терасою на Корятовича, «Прага» на Радванській, 2, де щовечора грав циганський оркестр.
На околицях містилися скромні закусочні – 5 на Радванській і одна на Боздоській вулиці. Було ще 5 кондитерських. Найбільша з них розташовувалася у сучасному будинку «Кредитбанку» і належала Богумилу Пурмі. Вона мала довгу та «смачну» назву – «Виготовлення ніжного і чайного печива, тортів, продаж шоколаду».
Вулиці за площею були порожніми й розпеченими спекою, люди відшукували прихисток від порожнечі та жари. За стояками в лікерних вишикувалися різноколірні і багатоформні посудини. Блакитні з лікером «Мандуля», оранжеві з кюмелем, вузькі і довгі з лікером «Старий батько», круглі, брюхоподібні з чотириконечним хрестом – «Нунцій». Склянку лікеру потягували, прицмокуючи, тут же плелися плітки – солідно, з байдужою злобою обговорювали близьких, які жили не за каноном.
З розваг ярмарки пропонували каруселі та азартні ігри у корчмах, а також панораму. Остання – довжелезна картина, що тягнулася уздовж внутрішньої стіни круглого шатра, досередини якого запускали глядачів. Найперша панорама зʼявилася в Лондоні 1792 року. Найчастіше панорами зображували відомі битви, екзотичні пейзажі, біблійні події. З часом мистецтво панорами сягнуло значних висот, створювало ефект особистої присутності серед змальованих подій. Європейські столиці мали стаціонарні панорами, у Києві такою була «Голгофа», до дрібних же міст постійно приїжджали пересувні панорами.
Магазини та крамниці
Торгові площі зусібіч оточувалися крамницями, які відкриваються в Ужгороді з середини XIX ст. Наприклад, на головному ринку виділялася заснована 1889 року гуртівня Вейвурма з великим складом рису, цукру, колоніального товару (тобто кави та спецій), фарб і лаку. Магазин А. Молнара, де продавали порцеляну, скло, кухонне начиння, виник ще в 1850 році. Проте поки зранку вирували базари, численні магазини стояли порожні.
Між цими двома формами торгівлі була запекла конкуренція, про яку Е.Колдуелл пише так: «Нарешті крамарі, діючи раптом в унісон, наче в результаті якоїсь проведеної між собою наради, схопили оберемок суконь і сорочок, штанів і черевиків, горшків і щіток і всякого іншого добра, яке лиш могли донести, вибігли в натовп і почали викрикувати кілька русинських слів, які вони знали. Тримаючи товари високо над головою, розмахуючи сорочками й панчохами, горщиками й сковорідками, вони вигукували ціни… Натовп повернувся до них, і тоді повільно, але вже впевненим кроком власники крамниць позадкували до входу у свої будинки. Зацікавлені покупці кинулися за ними та за обнадійливими цінами, виривалися з натовпу на дорозі, обліпивши крамниці, як металічні ошурки магніт».
Перший критий ринок
На початку ХХ століття в Угорщині почали зʼявлятися ринкові павільйони. В Ужгороді торговці ще раніше зверталися до місцевої влади з проханням хоча б дозволити поставити деревʼяні лотки. Адже розкладені фактично на землі продукти – це негігієнічно, непривабливо та незручно. Але депутати чинили опір, бо вважали, що це призведе до подорожчання товарів, і відповідно до зростання невдоволення серед населення.
Та все ж таки досвід сусідніх розвинених міст підштовхнув до змін в організації ринку. У 1904 році було оголошено конкурс на зведення двох ринкових павільйонів на площі Сечені. Тендер виграла компанія Szuchanek és Harczer, але був побудований лише один павільйон. Коштувало це містові 11,5 тисяч крон.
Ринок був поділений на 9 секторів, орендарів визначили на аукціоні. Торгові приміщення здавалися на 6 років. Але якщо торговець хоч на день затримував сплату оренди, угода з ним миттєво розривалася. Торгували на критому ринку в основному мʼясники та пекарі.
Через два роки міське управління виступило з ініціативою побудувати новий павільйон під стіною жупанату біля млина. В мерії навіть підготували проєкт та розрахували видатки. Планувалося розмістити в новому ринку 6 пекарів та 10 продавців мʼяса. Але проти виступили працівники млина та жупанату, обґрунтовуючи це тим, що біля таких важливих установ не повинно бути базарного безладу. До того ж ринок на цьому місці призвів би до ускладнення руху, який в цій частині Ужгорода був доволі жвавим.
Ринок на площі Сечені також зазнавав критики саме з цієї причини. Транспорту в місті ставало все більше. Питання про знесення торгового павільйону все частіше підіймалося на засіданнях міського управління.
Остання згадка про нього збереглась у газетах дорадянського періоду у підбірці за 1941 рік. Потім, ймовірно, під час війни ринок на Сечені все ж таки було зруйновано.
Джерела: