Закарпаття – це край, який славиться своєю природою. Не дивно, що саме тут тваринництво було традиційною галуззю сільського господарства. Особливо розвиненою сферою на Закарпатті є конярство. Все це через те, що в Закарпатській області є суворий вологий клімат, гірська місцевість та невелика кількість орних земель, що не сприяло розвитку землеробства. Але через ці кліматичні умови історично у регіоні сформувалися такі породи тварин, які добре адаптувалися до специфіки місцевих природнокліматичних умов, наприклад гуцульський кінь. У народі цих коней називають “гуцулки”. Як розвивалося конярство на Закарпатті? Що з ним відбувається у ХХІ столітті? І які перспективи розвитку у цієї галузі? Про це і йтиметься у статті на uzhhorod.one.
Загальні відомості про конярство
Конярство – це сфера тваринництва, яка займається розведенням та використанням коней. На Закарпатті конярство представляється такими напрямками як робітничо-користувацький та племінний. Зважаючи на високі ціни на пальне, у господарствах розвивається робоче використання коней, переважно перевезення різних вантажів, та на сільськогосподарських роботах й в обробці присадибних ділянок селян. На Закарпатті збережено такий важливий напрям як племінне конярство, тобто розведення локально гуцульської породи коней, яка перебуває на межі зникнення. До того ж, ця порода є дуже витривалою та міцною.
Що відомо про гуцульських коней?
Перші письмові згадки про гуцульських коней датуються 1603 роком. У творі “Гіппіка” Дорогостайського про коней пише: “Спокійні, але б’ють боляче”. Вчені вважають, що гуцульський кінь є прямим нащадком степового дикого коня та тарпана лісового. Але тим, хто найбільше вплинув на формування виду, вважається арабський кінь, який потрапив до Карпат під час турецьких воєн. Кров саме арабських скакунів зумовила зовнішній вигляд “гуцулки”, для яких характерна загальна міцність кінцівок, висока постановка хвоста і довжина шиї.
Гуцульські коні виведені в невибагливих умовах Буковинських Карпат і спочатку мали всі характерні риси диких коней. Їх десятками розводили в горах у дуже суворих природних умовах. У країнах Східної Європи породу використовують для кінного спорту, масового туризму та сільського господарства.
Історія закарпатського конярства
Закарпатське конярство має свою досить довгу історію. У 1870 році в селі Тур’є Ремети Перечинського району відкрився державний конезавод. За часів Австро-Угорщини тут знаходилося близько 120 коней кількох порід. Серед цих коней були й знамениті “гуцулки”.
За часів радянського союзу коні гуцулки домінували серед інших порід коней у Карпатах. Але радянська влада не вважала, що варто займатися розведенням гуцульської породи коней. На тур’є-реметівському конезаводі в середині 50-х років минулого століття припиняється селекційна діяльність, а незабаром підприємство взагалі було закрите. Це означало майже повний занепад на Закарпатті розвитку конярства та, зокрема, відсутність поставленої на наукову основу репродуктивної роботи. Цілком не дивно, що у 1979 році коні набули статусу реліктової породи та були взяті під охорону. До того ж, на початку 90-х років минулого століття їхнє розведення опинилося під загрозою. Їх доглядали лише на кількох фермах у Великоберезнянському, Міжгірському та Мукачівському районах. Все племінне господарство було знищено. Забили на сполох, правда, не країни колишнього СРСР, а країни Європи, які в 1994 році створили міжнародну організацію Hucu International Federation. Ця організація ставила за мету об’єднання зусиль задля збереження гуцульської породи коней. На Закарпатті в цей момент знайшлися свої ентузіасти. Вже на початку 2000 року за сприянням Київського інституту розведення та генетики тварин, Харківського інституту тваринництва, закарпатського заводу мінеральної води “Маргіт” та деяких австрійських міжнародних організацій у селі Голубине Слов’янського району було організовано Науково-виробничу асоціацію “Племконецентр”. На цю асоціацію покладено місію розведення цієї породи коней, а також її репродукцію.
У 2005 році господарство набуло статусу селекційного центру. Вже у 2010 році у стайні було 45 голів худоби. Ставка робилася спочатку на збереження маточного поголів’я. На початку роботи держава надавала фінансову допомогу центру, але згодом припинила, а тому доводиться покладатися на власні сили та можливості. Коли на збереження гуцульських коней виплачували дотації, в Україні було шість племрепродукторів. Коли ж фінансування було припинено, залишилося лише два, а саме ФГ “Полонинське господарство” та НУО “Племконецентр”. Проблема в тому, що конярство давно вже не є рентабельним. У всіх країнах Європи розведення порід та видів тварин, що знаходяться на межі зникнення, дотується. Так, наприклад, у Польщі діє спеціальна програма зі збереження гуцульських порід коней.
Крім скрутного фінансування, також величезною проблемою є слабкість кормової бази. В асоціації у 2014 році у використанні було всього лише десять гектарів землі, тому овес, сіно і кормовий буряк необхідно закуповувати в місцевих жителів. Через це в асоціації йде ще більше грошей на утримання Гуцулок. Звичайно ж, спроби домовитися з місцевою владою були, але вони не мали успіху.
Перспективи розвитку
Коні породи “гуцулка” є одним із найголовніших чинників розвитку агротуризму в Польщі. У період з 1980 року в польських Карпатах було організовано 50 господарств та агротуристичних осередків із використанням гуцульської породи коней.
Розвиток рекреаційної сфери в Карпатському регіоні України є неминучим, тому використання гуцульських коней із цією метою має просто величезну перспективу. Результати дослідження показують, що за останні роки в Карпатському регіоні розведення гуцульської породи коней, а також використання їх для туризму та гіпотерапії призводить до створення нових робочих місць, збільшує шанс розвитку малих населених пунктів і є одним з головних чинників розвитку сільського зеленого туризму. Найбільш позитивні зрушення у цьому напрямі спостерігаються у Закарпатській області у таких місцях як санаторій “Квітка гірської долини” та СФГ “Золота підкова”.
Сьогодні до багатьох ще не прийшло розуміння, що для жителів гірських районів такий вид туризму може стати основним джерелом грошових надходжень. Саме тому необхідно займатися будівництвом, реконструкцією та облаштуванням садиб для прийняття туристів. Саме зелений туризм має стати найважливішим чинником розвитку українських Карпат, і що, в свою чергу, туризм є необхідним для відродження гуцульського конярства. Тому ефективність використання коней у туристичній індустрії має бути об’єднане з правильним веденням селекційно-племінної роботи. Саме в такому випадку буде досягнуто максимального результату.
Отже, сьогодні на Закарпатті виникає необхідність покращення умов для розвитку кінного туризму та розробки нових туристичних маршрутів, підготовки сучасного інформаційного, науково-методичного та кадрового забезпечення цього виду туризму.