До винаходу комп’ютерів та телефонів преса була єдиною втіхою багатьох людей. Завдяки газетам і журналам можна було дізнаватися актуальні новини, читати про світ шоу-бізнесу і сміятися з гуморесок. Звичайно, людині в ХХІ столітті важко уявити, що люди щотижня або навіть щодня купували улюблений журнал, адже навіть у ХХ столітті були вже поширені телевізори і ті ж журнали відійшли на другий план. Але все ж таки дуже цікаво, як відбувався процес журналістики у закарпатців в минулі часи. Коли ж вийшли перші газети та журнали на Закарпатті? Якими вони були? І що в них публікувалося? Про це і йтиметься у статті на uzhhorod.one.
Коли почали виходити на заході країни перші газети, які належали до української преси
На території заходу України газети почали з’являтися у першій половині ХІХ століття. Сталося це після проголошення першої австрійської конституції 15 березня 1848 року. Саме тоді українці змогли заснувати Головну раду та її друкарський орган “Зоря Галицька”. Саме в цей момент з’явився перший тижневик українською мовою. Тираж був дуже маленький – лише 4 тисячі копій, але це вже була невелика перемога.
Під впливом поляків на противагу Головній раді у Львові створили політичне товариство “Собор руський”, який почав випускати газету “Dnewnyk Ruskij”. Ця газета друкувалася у двох виданнях кирилицею та латиницею. В. Вагилевичу вдалося створити досить професійне інформаційне видання, хоча низка його власних статей, які були проукраїнськими, викликала у польської громади роздратування і після 9 випуску газету закривають. Звичайно, “Зоря Галицька” проіснувала довше, ніж “Dnewnyk Ruskij”, але потрапила до рук москофілів і почала видаватися російською мовою. Лише у 1954 році, через 3 роки після зміни мови в газеті, її знову під керівництвом М. Савчинського почали видавати українською мовою. На жаль, через втрачені позиції вона закрилася в 1857 році.
Мали свої видання просвітницькі товариства. Наприклад, видавництво Галицько-російська мати на нерегулярній основі видавало збірки “Літературна збірка” та “Наукова збірка”. Спілка “Інститут Народний збір у Львові” мало своє видання “Наука” та “Руська рада”. Ці журнали редагувалися розпорядником товариства І. Наумовичем та субсидувалося урядом.
З 1890-х років на території заходу України формуються політичні партії, більшість з яких засновують власні друковані органи. Значний вплив на українські політичні видання зробив М. Драгоманов. Свою журналістську діяльність він направив насамперед проти москвофільства, що на той момент почало гриміти все голосніше та голосніше.
Зрозуміло, що Закарпаття не мало жодного відношення до цих газет та подій загалом, але вже тоді почало прокидатися бажання створити щось своє. Зроблені спроби не увінчалися успіхом і у XXI столітті навіть невідомі назви цих газет і журналів, що не вийшли. Але точно відомо, що спроби були зроблені та через кілька років ідея з газетами, особливо політичної спрямованості, звучатиме голосніше, ніж будь-де.
А що на Закарпатті?
Перші ж газети та журнали на Закарпатті почали виходити, коли область входила до складу Чехословаччини. Цьому сприяло те, що країна не чинила тиску на пресу в принципі. Тому писати можна було практично що завгодно і будь-кому. Тому боротьба на Закарпатті точилася між москофільською та національною українською пресою. Згодом вже ближче до 1922 року москофільські газети та журнали почали втрачати свої позиції. Провідною газетою області 1919 року стала “Наука” Августина Волошина. У 1922 році ця ж газета почала виходити під іншою назвою, а саме “Свобода”. Вже перед початком Другої світової війни, а саме 1938 року цю газету перейменували на “Нову свободу”. Також на Закарпатті виходили газети “Народ” (соціал-демократична газета, що друкувалася з 1920 по 1923 роки), “Руська нива” Михайла Бращайка та “Русин” (ужгородська газета, яка виходила з 1920 по 1922 роки). Загалом у різні роки в період між Першою та Другою світовими війнами на Закарпатті виходило 25 видань на “язичному”, 34 – угорською мовою, 62 видавалося українською мовою, 13 – чеською та 4 – на ідиші.
Перша газета Закарпаття
Після закінчення Першої світової війни розпочався вихід тижневика під назвою “Карпато-руський вісник”. Насправді, в плані журналу у всіх дослідників величезна плутанина. Хтось каже, що його випуск розпочався 23 грудня 1918 року, але вже в лютому 1919 року він припинив своє існування, хтось пише, що випускали його з осені 1918 року по весну 1919 року, а хтось взагалі каже, випуск газети був з 1919 по 1925 роки. Крім того, що багато хто плутає дати, також різні думки й з приводу назви. Хтось каже, що газета завжди називалася “Карпаторуським вісником”, деякі джерела кажуть, що правильно казати “Карпато-Руський Вісник”. Чому у всіх істориків така плутанина? Все дуже просто! Річ у тім, що під такою назвою пізніше виходили ще дві газети й в них була така ж спрямованість.
У бібліотеці чеського дослідника Флоріана Заплетала збереглися всі три екземпляри цих технічно різних газет. Редактором газети був Юлій Фелдешей 1875 року народження із міста Собранце, що розташоване у Східній Словаччині. Він був першим власником друкарні з кирилицею та цивільним шрифтом в Ужгороді. Відкрив свою друкарню він у 1907 році. У 1920-х роках чоловік став провідним представником опозиційного уряду Чехословаччини “Автономного землеробського союзу”. В 1935 році став сенатором празького парламенту, але правда ненадовго. У 1939 році він перейшов до угорського парламенту, а у 1944 році після захоплення Закарпаття радянськими військами чоловіка заарештували. У 1947 році під час розслідування він помер у в’язниці.
Також варто згадати про долю головного редактора Газети Антонія Бобульського, який народився 5 серпня 1877 року у Кракові та закінчив гімназію у Перемишлі, а з 1896 року в Ужгороді працював разом із Фелдешієм спочатку у друкарні Бартоломія Егера, а пізніше в особистому друку Фелдешеєва. Після того як у 1919 році “Карпато-російський вісник” закрився, саме Бобульський відновив цю газету у 1921 році під назвою “Карпаторосійський вісник”, проте газета велася вже не російською мовою, а закарпатоукраїнською народнорозмовною. У 1930-х чоловік став директором друкарні свого колеги Юлія Фелдешія. Антоній видає низку книжок під псевдонімом “Дідо Мікула”. Зокрема, дуже успішними були такі п’єси та твори: “Месія”, “Пастирська гра”, “Німа наречена”, “Чиї доляри?”, “Уйко з Америки”, “Верховинська кров” і це далеко не повний список. На жаль, після початку Другої світової припинив свою літературну діяльність та у 1951 році помер в Ужгороді всіма забутий.
Перший журнал для дітей на Закарпатті
Першим ілюстрованим дитячим місячником, який виходив в Ужгороді з 1923 по 1934 рік, став журнал під назвою “Бджілка”. Редактором журналу був Павло Кукуруза, а шеф-редактором Августин Волошин – директор Ужгородської учительської семінарії, видатний вчений-педагог, автор багатьох шкільних підручників та організатор роботи серед учительства Закарпатської області. У журналі публікувалися різні матеріали з історії, культури та природи закарпатського краю. Загальний тираж журналу становив цілих 300 000 екземплярів.