Закарпатський край дуже багатий на талановитих та творчих особистостей, які зробили неабиякий внесок у культуру області та країни. Василь Ґренджа-Донський став одним із них. Його, як письменника, будуть знати як дорослі, так і малі. В історії літератури поет увійшов із революційним досягненням, адже він перший, хто видав збірку поезій літературною українською мовою, пише сайт uzhhorod.one.
Творчий шлях відомого письменника мав доволі цікаві сценарії життя. У шкільні часи не могли повірити, що у підсумку Василь Ґренджа-Донський стане відомим прозаїком та драматургом, адже у перших класах був найгіршим учнем. У підсумку навіть школу мусив залишити через хворобу батька, адже пішов заробляти. Крім цього, у житті поета була участь і у війні, сімейні інтриги та багато чого цікавого.
Юні роки
Народився Василь Ґренджа-Донський 24 квітня 1897 року у селі Волове Закарпатської області. У рідному селі пішов у школу, але зробив це із запізненням, адже навчальний заклад був переповнений. Як вже згадувалося вище, успіхів у навчанні не мав, а у шостому класі взагалі мусив залишити школу, адже батько захворів на туберкульоз. Юнаку Василю потрібно було заробляти на хліб. Спочатку він прислуговував у церкві, а далі читав Псалтиря над померлими.
Згодом отримав запрошення від місцевого адвоката виконувати обов’язки писаря. Там почав паралельно і вчитися. Любив багато спілкуватися з людьми, адже підробляв поштарем. Але робота швидко закінчилася через початок Першої світової війни. Василь Ґренджа-Донський потрапив на російський фронт і майже одразу отримав кульове поранення, яке дивом не зачепило серце, але пробило легені.
Лікувався доволі довго, адже поранення виявилося важким. Але, вставши на ноги, знову повернувся до лав армії. Там тримав оборонний курс на румунському та італійському фронтах, але в активних бойових діях участі вже не брав.
Буремне кохання та творчий шлях
У післявоєнні часи Василь Ґренджа-Донський перебував у Будапешті. Там познайомився із Манцікою Вільгем і одразу ж в неї закохався. Незабаром пара стала молодим подружжям і у них народилися дві доньки — Ольга та Аліска. Та перше кохання було недовгим. Ґренджа-Донський пояснив це тим, що його дружина була дуже мадяризована і не прислухалася до традицій та цінностей самого Василя.
У 1930 році Василь зустрів Марусю. Це кохання було немов у кіно. Пара, довго не думаючи, зіграла весілля Маруся Ґренджа-Донська стала надійним помічником та опорою для Василя, який вже на той час був сформованим письменником. Завжди допомагала йому у роботі та підтримувала у поетичних напрямках.
Вже до другого весілля Василь Ґренджа-Донський видав кілька збірок віршів та поезій. До речі, приставка до прізвища “Донський” була творчим псевдонімом. Сам Василь у своїх автобіографічних спогадах писав: “Україна тягнеться до Дону — чому не назватися Донським?”. Активно писалося Ґренджі-Донському у 1920-ті роки. У віршах часто звертав увагу на теми безробіття, політичних репресій, денаціоналізації регіону. Вважався доволі гострим письменником тих часів.
Протягом 20-х років минулого століття виходять поетичні збірки “Золоті ключі” (1923), “Шляхом терновим” (1924), “Китиця квіток” (1925), “Тернові квіти полонин” (1928). Останню збірку визнали найкращою лірикою, яка охопила суспільно-політичну проблематику країни. Василь Ґренджа-Донський вірив в Україну, тому прийняв звістку про проголошення незалежності Карпатської України у 1939 році. У цьому ж році видає нову редакцію вірша “Марш молоді Карпатської України”, який символізує багаторічну боротьбу закарпатців за свободу.
Робота журналістом
Відомий поет та драматург, який був прихильником української державності, був запрошений Августином Волошином очолити редакцію урядової газети “Нова свобода”. Новий редактор одразу ж переформатував газету та писав про ті теми, які не розкривали в друкованих ЗМІ. Майже одразу ж на шпальти новинки почали потрапляти матеріали про зазіхання угорців на територію Закарпатської області. 4 березня 1939 року Василя Ґренджу-Донського було включено до відділу преси та пропаганди уряду, який очолював Володимир Комарницький.
Під час наступу угорських окупантів на Закарпаття Василь Ґренджа-Донський був кинутий до в’язниці. Львівська газета “Нова Зоря” через кілька днів опублікувала некролог, ніби-то письменника розстріляли у тячівській в’язниці. Цю ж інформацію підхопив і видатний словацький письменник Франьо Краль, який присвятив Василю пам’ятний вірш. Та 5 липня 1939 року Василь Ґренджа-Донський вийшов на свободу та емігрував на територію Чехословаччини.
Повернення до поезії
У Чехословаччині Василь Степанович повернувся до творчості. Писати на гострі теми, звичайно ж, не міг, адже тоді на території країни діяв комуністичний режим. У цей період виходять до друку поетичні твори “Криваві тумани” (1965), “В тилу ворога” (1965), “Наше півстоліття” (1967), “В сторіччя Т. Шевченка” (1961).
Не забував і про професію журналіста. В той час письменник підготував до друку матеріали “Спогади” та “Мадярські звірства”. Цензура чехословацької влади ці роботи не допустила до друку, а вийшли вони вже після смерті поета. Проте у Вашингтоні публікують щоденник Василя Ґренджі-Донського “Щастя і горе Карпатської України”.
У Словаччині готує роман “Сини України”, який за допомогою дочки мав бути виданий у Сполучених Штатах Америки. Саме дочка допомагала батьку у просуванні його матеріалів із-за океану, адже вже давно туди емігрувала. У листі до дочки Ґренджа писав: “Роман “Сини Верховини” переписую, вже маю більш як половину на часописі. Цього року хочу бути з ним готовий”.
Поламані плани
Дочка Василя Ґренджі-Донського очікувала від батька чергового листа. Для видання роману “Сини Верховини” вже було все готово, але звісток від батька не надходило. Та 25 листопада 1974 року дочці подзвонив рідний брат, який і сповістив, що тато помер. Як виявилося, допрацювати над романом “Сини Верховини” письменнику не судилося.
Похорон поета відбувся 29 листопада 1974 року у Братиславі на кладовищі “Славічіє удоліє”. Слово біля могили Донського брали засновник українського театру на Закарпатті Юрій Августин Шерегій та біограф Михайло Молнар, які були справжніми друзями поета.
Після себе Василь Ґренджа-Донський залишив неабияку творчу спадщину. Це понад 1000 поезій, 13 поем та віршованих оповідань, 6 повістей, понад 50 оповідань, спогади та документальні матеріали з історичних подій кінця 30-х років, близько 30 драматичних п’єс, п’єсок і радіосценок, 36 казок для дітей, 12 п’єс і сценок, 38 радіосценок, близько 26 оповідань, понад 200 статей, рецензій, нарисів, репортажів, доповідей тощо.
Дослідження фахівців
Вже у 90-ті роки розпочалося глибоке дослідження громадсько-політичної діяльності Василя Ґренджі-Донського. Дослідник Олег Мишанич зазначив, що Донський був одним із перших письменників, хто почав творити нову, сучасну українську літературу на Закарпатті. Своїми творчими роботами впливав на суспільну думку, яка зіграла неабияку роль у волевиявлень закарпатців бути незалежними.
Вагомий внесок у розвиток ЗМІ вніс у 1926 році, коли не побоявся у Перечині створити журнал “Українська земля”, за що переслідувався поліцією. У підсумку журнал потрібно було перейменувати. Будучи редактором журналу “Наша земля” (він же “Українська земля”), не боявся писати правду, хоча за це його не любила влада.
Таким був Василь Ґренджа-Донський – поет, письменник, бунтар, який завжди інтереси народу ставив вище за власні.