Україна має бути україномовною. У наш час із цією тезою погодиться дуже багато громадян. Але раніше, при угорському пануванні й у радянські часи, мали місце такі явища, як мадяризація та русифікація. Як ставилися до цього освітні заклади? Що сталося після здобуття Україною незалежності? Розбираємо це питання разом на uzhhorod.one.
Українізація на Закарпатті має свої особливості, адже, крім російської мови, тут були і є поширеними багато інших: румунська, угорська, русинській діалект тощо. Мовний колорит регіону, напевно, найбагатший в усій країні. Але чи це проблема? Чи, можливо, куди важливіше ставлення до української мови в освітніх закладах? Розгляньмо історію питання в хронологічному порядку.
Дорадянський період: українська мова в школах Закарпаття
У кінці 19 століття Закарпаття, що входило до складу Угорського королівства, перебувало в умовах активної мадяризації. Проте знайдений шкільний зошит 1894 року свідчить, що українська мова в освітніх закладах поступово утверджувалася. Цей зошит, що належав учню другого класу, зберіг фрагменти уроків і засвідчив використання української абетки, правопису та навіть місцевих закарпатських діалектизмів.
Що відомо ще? Освіта розпочиналася пізніше, ніж нині, – зазвичай з 8-9 років. Це давало дітям змогу краще підготуватися фізично й розумово. А самі учні, якщо були такими, як власник зошита, відповідали вислову “золото, не діти”. Принаймні цей знайдений зошит був охайним, без жодної плями чи виправлення.
Хоча загалом мадяризація змушувала використовувати угорську мову, зошит демонструє диктанти українською. Це не староболгарська, як вважалося раніше, а саме жива українська мова з її правописними особливостями: вживання “й”, “і”, м’якого знака й навіть літери “ы”, поширеної у місцевих говірках, зокрема в русинській. Вона звучала як гуцульська пісня: не “Іван”, а “Иван”, не “слово”, а “слову”.
Звичайно, місцеве шкільництво було під тиском угорської влади, яка відрізала Закарпаття від решти українських земель. Тобто умови не назвеш сприятливими для україномовного навчання. Проте навіть у такій ситуації українська мова, немов вода крізь камінь, пробивалася до шкільних лав. Цей факт підтверджує, що мова встояла не завдяки обставинам, а всупереч їм.
Закарпаття завжди було мовним “калачем із родзинками”, але українська зуміла стати його головним складником ще задовго до незалежності в 1990-х. Якщо ж згадати приказку “доки є мова, доти є народ”, легше зрозуміти, чому Закарпаття таки зрештою залишилось українським до Другої світової війни.
Русифікація в школах Закарпаття: спадщина радянської епохи
Закарпаття, яке після Другої світової війни стало частиною Радянського Союзу, пережило потужний тиск русифікаційної політики. В освіті російська мова зайняла ключову роль, витіснивши українську. Закарпатці опинилися перед вибором: або пристосовуватися до нових реалій, або зберігати національну ідентичність у культурних підпіллях.
Після 1945 року в школах регіону переважна більшість предметів викладалася російською, навіть там, де українська мала глибокі історичні корені. Це була не лише освітня, а й політична стратегія: мовна уніфікація повинна була “згуртувати народи братніх республік”. Водночас підручники наголошували на російській культурі, а інші, зокрема й українська, подавалися як другорядні.
Проте, закарпатці, попри всі утиски, знаходили способи зберігати свою мову й культуру. В окремих селах та громадах продовжували вживати українську як мову спілкування. Домашнє виховання, церковні традиції та навіть народні пісні ставали своєрідними “острівцями” української ідентичності.
Ще однією особливістю русифікації було те, що національні меншини регіону – угорці, румуни, словаки – також потрапляли під її вплив. Угорські школи, наприклад, втрачали свій національний характер через домінування російської. Водночас саме серед цих спільнот зберігалися тенденції до пасивного опору русифікації: зокрема, популярність мали домашні уроки рідної мови.
Русифікація, безумовно, залишила свій слід. Українська культура на Закарпатті пережила мовну “перерву”, яку взялися відновлювати лише після здобуття незалежності.
Дерусифікація в часи незалежності: перші кроки, перші проблеми
З 1991 року в Закарпатті почався новий етап мовної політики, спрямований на повернення української мови в освіту. Школи, які довгий час були під впливом російської, поступово переходили на українську, що стало однією з головних реформ незалежної України.
На перших порах дерусифікація мала символічний характер: перейменування закладів, заміна підручників, навчання вчителів. Наприклад, музичну школу ім. Чайковського в Ужгороді перейменували, підкресливши необхідність акценту на українській культурі. Проте цей процес не був простим і вимагав часу. Трохи загальмував його президент Кучма, який проштовхував російську як “другу державну мову”.
Закарпаття з його різноманітним мовним колоритом переживало непростий етап. Угорські, румунські, словацькі школи були необхідні, але створювали певні труднощі для українізації. Аби забезпечити якісне навчання українською для учнів, у яких рідна мова була іншою, потрібно було мати кадрову базу зі вчителів-поліглотів.
Ба більше, у пострадянський період спостерігався мовний спротив з боку окремих громад, де російська залишалася мовою повсякденного спілкування. Проблемою також стало недофінансування освіти й недостатня кількість підручників українською для шкіл із навчанням мовами національних меншин.
Попри це, процес дерусифікації тривав. Реформи, зусилля педагогів і громади сприяли тому, що українська мова поступово відновлювала свої позиції. Проте, як кажуть у народі, “скоро тільки казка мовиться, а справа – довго робиться”. Тому цей процес розтягнувся на десятиліття.
Українізація в умовах мовного розмаїття: сьогодення та перспективи
Прийняття Закону України про освіту 2017 року стало важливою віхою для мовної політики в Закарпатті. Закон визначив українську як основну мову навчання, водночас гарантувавши мовні права національних меншин. Для багатонаціонального регіону, де угорська, румунська і словацька мови мають давні традиції, це було суперечливим рішенням.
З одного боку, українізація в освітніх закладах отримала новий поштовх. Введення обов’язкового навчання українською мовою в старших класах сприяло популяризації державної мови. З іншого боку, це викликало занепокоєння серед громад національних меншин, які побоюються втратити власну мовну ідентичність В Ужгороді, Береговому та інших населених пунктах Закарпаття постійно ведуться обговорення про баланс між українізацією та повагою до мовного розмаїття.
Що допомагає знайти цей баланс? Наприклад, впроваджуються програми з поглибленого вивчення української як другої мови для учнів національних меншин. У Виноградові та Мукачеві організовують мовні клуби, де в інтерактивній формі навчають української. Такі заходи стають популярними навіть серед дорослих.
Експерти регіону відзначають, що українізація має бути поступовою і враховувати локальні особливості. Основним завданням лишається підтримка мовної гармонії, де українська мова розвивається як державна, а мови меншин зберігаються як невіддільна частина культурного багатства краю.
Закарпатські освітні заклади продовжують шукати рівновагу між традицією і потребами часу. Ну а мова, яка є одним із головних інструментів, формує нове, більш згуртоване суспільство.