Чи знали ви, що багато відомих композиторів по-справжньому щасливими себе відчували саме при занятті улюбленою справою, а ось в житті їм було важко? Зумовлено це було різними подіями. До прикладу, Людвіг ван Бетховен мав емоційні та психічні труднощі через проблеми зі слухом, але знаходив самого себе у музиці. Йоганн Себастьян Бах дуже важко пережив смерть рідних членів родини й зізнавався, що музика рятувала його від багатьох душевних страждань. Сергій Рахманінов не міг змиритися із політичною ситуацією в Росії та переживав кілька депресивних нападів, про що писав у своїх щоденниках. А от Георг Фрідліх Гендель мав низку проблем зі здоров’ям, які впливали на його емоційний стан, пише сайт uzhhorod.one.
Усіх цих композиторів об’єднували дві речі: нещастя в житті та геніальність в музиці. Закарпатський композитор Михайло Машкін прожив коротке життя, яке було сповнене трагедіями та трагічними подіями. Колись Машкін зізнався, що по-справжньому щасливим він відчував себе лише не на сцені. І дійсно, в біографії композитора дуже багато негативних історій. Ще із самого дитинства юний Машкін дивом уник смерті, а вже у зрілому віці не міг змиритися зі смертю дружини. У час зміг стати видатним українським композитором, якого знали за межами країни.
Дитинство, якого не було
Машкін народився далеко від Закарпаття 25 листопада 1926 року. Рідне село композитора — Новоолександрівка, Дніпропетровської області. Дитинство Михайла Машкіна пройшло через голодомор. Сім’я ледь-ледь витримала ті важкі часи. Вже дорослим Машкін видав свою книжку, яка буде схожою на такий собі щоденник вражень, де згадає про голодомор, який дуже сильно змінив психологічний погляд тоді юнака.
Голодомор вдалося пережити, але у будинок Машкіних прийшла війна. 15-річний Михайло Машкін разом із батьком взяли до рук зброю та пішли на захист свого краю. Вже через рік Михайло був затриманий німецькими окупантами та відправлений у концтабір. Там на Машкіна чекала газова камера, в якій він дивом уник смерті. Михайло Машкін описав це в автобіографічній повісті “Вогонь у пітьмі”. Там він сам не розумів, як лишився живий. Далі, за підказкою Петра Байди, син якого, Степан, загинув у концтаборі, він назвався Степаном Байдою, аби німецькі окупанти не стратили його у газовій камері ще раз.
Переїзд до Закарпаття
У 1945 році Михайло Васильович Машкін приїхав на Закарпаття і почав працювати методистом Великоберезнянського районного будинку культури. Паралельно організовував маленькі виступи та знайомив селян зі своєю творчістю. Саме на Великоберезнянщині Машкін знайомиться з культурою краю.
У 1954 році у селі Довге з ініціативи директора деревообробного комбінату Михайла Масниці було створено самодіяльний народний ансамбль пісні й танцю “Боржава”. Керівником підприємства хотів бачити саме Машкіна, якого вже знав як талановитого музиканта. Останній на пропозицію Масниці відповів погодженням.
Свій перший концерт ансамбль дав у сусідньому селі на Іршавщині — Імстичово. Через деякий час ансамбль виступив на обласному огляді колективів художньої самодіяльності в Ужгороді, де здобув перемогу. У січні 1956 року колектив “Боржава” переміг на обласному конкурсі колективів та був запрошений на республіканську сцену, де проходив фестиваль молоді. Михайло Машкін створив настільки професійний колектив, що його почали запрошувати й на європейську сцену.
Сам композитор починає творити музичні шедеври, які припадають до душі шанувальникам. Ліричні пісні “Вечір над Боржавою”, “Тобі, вівчарю” приносять неабиякий успіх на всеукраїнському рівні, а ось композиція “Верховино, мати моя” облетіла цілий світ. Після цього Михайло Машкін отримує звання заслуженого діяча мистецтва України.
Може, у радянські часи кордони й були закриті, але точно не для колективу “Боржава”. Творча команда на чолі з Машкіним виступала із концертами у Бразилії, Сполучених Штатах Америки, Франції. А ось у сусідніх з колишнім СРСР країнах пісні Машкіна слухали куди частіше, адже ансамбль до прикладу лише у Чехословаччину їздив кілька разів на рік.
Михайло Машкін зізнавався, що дуже часто згадував про пережите у концтаборі. Такі згадки завершувалися панічними атаками та нападами депресії. Звернутися до психотерапевтів це розв’язання питання сьогодення, але тоді таких лікарів не було, тож усе лікував алкоголь.
Тоді на порятунок прийшов директор Довжанського деревообробного комбінату Михайло Масинець, який намагався всіляко підтримувати Машкіна і просив учасників колективу допомагати своєму керівнику виходити із таких станів якнайшвидше.
Депресія та смерть дружини
Михайло Машкін був одружений та виховував трьох дітей. Дружина завжди підтримувала чоловіка і була справжньою музою для музиканта. Проте у 1971 році Віра Машкіна захворіла та потрапила до лікарні. В лікарні жінка пролежала кілька днів і, на жаль, померла. Мобільних телефонів тоді не було, і адміністрація лікарні повідомила про смерть Віри Машкіної на прохідну Боржавського лісозаводу. Михайло Машкін дізнався про кончину дружини від охоронця.
Вже за словами очевидців Машкін нікому нічого не сказав, залишив робоче місце і пішов додому. Коли про смерть мами та поведінку батька сказали сину композитора, то останній одразу ж побіг додому за батьком. Проте вдома син побачив Михайла Машкіна, який наклав на себе руки. На момент смерті композитору було всього 45 років.
В день похорону в село Довге приїхало стільки людей, що, здавалося, території села не вистачить, аби всі помістилися. Дітей Машкіна забрав до себе тодішній керівник району, Анатолій Червінський, який був хорошим другом Машкіна.
Життя після смерті
Навіть після смерті ім’я Михайла Машкіна зазнало політичних тортур з боку радянської влади. В Радянському Союзі не могли змиритися з тим, що великий композитор міг накласти на себе руки, мовляв, що це риса Заходу та Сполучених Штатів Америки. З цього приводу радянщина почала забороняти виконання композицій Машкіна на концертах. Його пісні зникли із радіоефірів, а інформацію про автора замовчували.
Справжню причину смерті композитора не знали прості селяни у селі Довге, а тій маленькій частині, хто все ж таки дізнався, за розголос погрожували в’язницею. Навіть хотіли зробити так, щоб Машкін ніколи у Довгому не жив. Проте місцевий народ у підсумку переміг. Люди виходили на вулиці та співали пісні Михайла Машкіна, що у результаті змусило радянських чиновників відступити від своїх політичних переконань і залишити ім’я видатного композитора у спокої.
Вже у 1994 році начальник районного відділу культури Юрій Глеба та голова районної ради Степан Бобик виступили з ініціативою провести перший пісенний фестиваль імені Михайла Машкіна. Спочатку захід мав статус регіонального, а згодом вийшов на Всеукраїнський рівень.
“Верховина, мати моя”
Композиція була написана у 1958 році. У тому ж році була зроблена обробка від Закарпатського народного хору. Ще за життя Машкіна були спроби привласнити його шедевр. Цікаво, що ніхто не заявляв прав на композицію “Верховина, мати моя” до її світового визнання. Навіть на одному із концертів ведучі оголосили іншого автора пісні.
Вже після смерті композитора поширювалися чутки, що слова і музику Михайло Машкін купив за машину дров від іншого закарпатського композитора Петра Світлика. Згодом Петро Світлик публічно повідомив, що ніяких прав на авторство “Верховина, мати моя” у нього немає, а історія є нічим іншим як вигадкою.
Цікаво, що шедевр композитора Машкіна існує й у сучасному звучанні. У 2017 році гурт The Doox виконав пісню “Верховина, мати моя” у стилі етно-року.